****

Повітря в "Ковальні Думок" загусло від напруги. Слова Мамая, наче розряд блискавки, висвітлили жахливу реальність: "Залізний Колос" був не просто корпорацією, а системою тотального контролю. Тепер перед "Січовими Павуками" стояло завдання не просто визволення, а повного руйнування цієї мережі.
— Отже, серверний центр, — прошепотіла Сокіл, її очі блищали від рішучості. — Де саме?
Мамай, хоч і був слабкий, вказав на мерехтливу голографічну карту, що виникла з нізвідки. — Він глибоко під нами, у самому серці цього комплексу. Це їхня остання лінія оборони. Дорога туди буде нелегкою.
Чорноборода кивнув, його погляд був зосереджений. — Схоже, нам потрібен план. Щось, що дозволить нам пройти непоміченими.
Надійка, яка досі мовчала, напружено вдивлялася в карту. Її пальці, вкриті шрамами від незліченних годин роботи з мікросхемами, тремтіли. Вона була не боєць, не хакер, а технік-кіборг, яка підтримувала й ремонтувала все обладнання «Січових Павуків». Її присутність у Ковальні була логічною: вона була єдиною, хто міг під'єднатися до Мамая та допомогти йому після бою. Її тихе спостереження змінилося раптовим прозрінням.
— Я можу спробувати створити віртуальну диверсію, — раптом сказала Надійка, її голос був тихим, але впевненим. — Завантажити шкідливий код, що відволіче їхні системи безпеки. Це дасть нам кілька хвилин.
Сокіл подивилася на неї з вдячністю. — Відмінно, Надійко. А ми з Чорнобородою спробуємо знайти найкоротший шлях до серверів. Мамай, ти можеш залишатися тут, тобі потрібно відновитися.
— Ні, — рішуче відповів Мамай, намагаючись підвестися. — Моє фізичне тіло може бути ослаблене, але моя свідомість сильніша, ніж будь-коли. Я мушу йти з вами. Я знаю архітектуру їхньої мережі краще за будь-кого.