Розділ 23. Прорив і Ехо Свободи

Розділ 23. Прорив і Ехо Свободи

Кімнату наповнили пронизливі сигнали тривоги. Чоловіки в масках, щойно спантеличені, тепер діяли швидко й безжально. Але "Січові Павуки", хоч і були виснажені, не збиралися здаватися. Досвідчений у ближньому бою, Залізняк, попри фізичне виснаження, став надійним щитом для своїх товаришів. Його величезні руки, хоч і тремтіли, збили першого нападника з ніг, тоді як другий відлетів від потужного удару.
Сірко, що завжди покладався на спритність, виявив себе не менш ефективним у реальному світі. Він миттєво відскочив від машини, що задимілася, і, використовуючи її як прикриття, ухилився від ударів, завдаючи точних і болючих ударів у відповідь. Чорноборода, зі своєю здатністю до прихованої присутності в кіберпросторі, тепер використовував її для несподіваних маневрів, збиваючи ворогів з пантелику і створюючи хаос.
Сокіл, відчуваючи, як енергія "Пісні Свободи" пульсує в її венах, знала, що фізична сила не є її головною зброєю. Її погляд був зосереджений на дротах, що все ще з’єднували інші машини з їхніми тілами. Вона відчувала, що це не просто медичне обладнання, а якась симбіотична система, що живилася їхньою свідомістю з кіберпростору.
"Відключайте їх! Всіх!" — крикнула вона, її голос був сповнений рішучості, незважаючи на біль.
Під її керівництвом, Залізняк і Сірко зосередили свої зусилля на вивільненні Чорнобороди, який все ще був частково підключений. Як тільки останній провід був вирваний, кімната занурилася в ще більший хаос. Сигнали тривоги стали гучнішими, а з коридору почулися кроки, що наближалися.
"Нам треба йти! Шукати тата!" — промовила Сокіл, її погляд ковзнув до вікна, за яким виднілися похмурі обриси заводських цехів.
На подив охоронців, "Січові Павуки" діяли не як полонені, а як злагоджена команда. Вони не просто відбивалися, а проривалися. Їхній досвід у боротьбі з алгоритмами та пастками Архітектора в кіберпросторі дав їм унікальну перевагу. Вони бачили слабкі місця в системі, відчували рух ворога, навіть якщо це були просто люди в уніформі.
Сокіл, хоч і не володіла фізичною силою Залізняка, відчувала, як відлуння "Пісні Свободи" дає їй щось більше. Це було невидиме поле, що спотворювало рухи ворогів, роблячи їх менш точними, сповільнюючи їхні реакції. Вона була каталізатором, посилюючи здібності своїх товаришів.
Вони вирвалися з палати, залишивши по собі розбиті машини та безсвідомих охоронців. Коридор був довгим і тьмяним, освітленим лише рідкісними лампочками. Здавалося, що весь завод був покинутий, за винятком цієї однієї секції. Але "Залізний Колос" був майстром обману.
"Підземелля... старого заводу," — повторювала Сокіл, намагаючись згадати кожен відтінок голосу свого батька.
Вони бігли коридорами, шукаючи сходи або ліфт, що вів униз. Кожен звук, кожен тінь здавалися загрозою. Вони були вразливі в цьому реальному світі, але їхні серця були сповнені рішучості. Вони звільнили кіберпростір, але тепер їм потрібно було звільнити свого батька, який, схоже, був ключем до розуміння справжніх масштабів загроз "Залізного Колоса". Їхня боротьба тільки починалася.