Розділ 22. У Лабіринтах Залізного Колоса

Розділ 22. У Лабіринтах Залізного Колоса

Сокіл, хоч і фізично знесилена, відчувала приплив рішучості. Голка вирвана, але її свідомість все ще хиталася між реальністю і відлунням кіберпростору. Вона бачила розмиті образи звільненої Матриці Забуття, чула відголоски "Пісні Свободи", і це давало їй сили. Знання про "старий завод" і присутність батька, Козака Мамая, тут, у фізичному світі, стали для неї якорем.
Поруч із нею, Сірко, Залізняк та Чорноборода також починали приходити до тями. Їхні обличчя відображали суміш болю та люті. Вони відчували, що їх використали, і це розпалювало в них бажання діяти.
"Ми... ми на заводі?" — прохрипів Залізняк, його очі вперлися в ґратовані вікна.
"Так," — підтвердила Сокіл, її голос був слабким, але твердим. "І це не просто завод. Я відчуваю... це Залізний Колос."
При згадці про "Залізний Колос", по обличчях чоловіків промайнула тінь. Це була корпорація-гігант, що домінувала в економіці країни, відома своїми передовими технологіями, але також і темними чутками про безжальні методи та експерименти. Вони виробляли все: від кібернетичних імплантів до військового обладнання, а їхні наукові лабораторії були оповиті таємницею.
"Знахар Коду попереджав нас про небезпеку, але я ніколи не думала, що вона буде такою фізичною," — промовила Сокіл, дивлячись на чоловіків у масках, що тепер наближалися до них із пристроями, схожими на електрошокери. "Вони використовували нас, щоб отримати доступ до чогось у кіберпросторі. Можливо, до самого Архітектора, або до знань, які ми звільнили."
Залізний Колос завжди був у тіні, керуючи нитками впливу, але ніколи не виявляв себе настільки відкрито. Їхня зацікавленість у кіберпросторі, особливо в такому його аспекті, як Матриця Забуття, була дивною. Довгий час вважалося, що корпорація зосереджена на матеріальному, на виробництві і контролі ресурсів. Але тепер стало очевидно, що їхні амбіції простягалися набагато далі.
Ще в студентські роки Залізняк чув історії про те, що засновники "Залізного Колоса" були не просто бізнесменами, а колишніми військовими, що вірили в абсолютний контроль як єдиний шлях до порядку. Вони бачили світ як систему, що потребує постійного управління, а хаос — як найбільшу загрозу. Це ідеально збігалося з філософією Архітектора до його трансформації.
"Вони хотіли контролювати не тільки матеріальний світ, а й свідомість," — прошепотів Чорноборода, його голос був сповнений огиди. "Матриця Забуття була для них ідеальним інструментом. Вони хотіли використати її, щоб контролювати маси, придушувати інакомислення."
Раптом Сірко різко смикнувся, його обличчя спотворила гримаса болю, але це був біль, який він використав. Він вивернувся на ліжку, і, зібравши останні сили, ногою вдарив по одній з машин, що була підключена до нього. Іскра, тріск, і машина задимілася. Сигнал тривоги розірвав тишу.
Чоловіки в масках кинулися до нього, але Сірко вже встиг звільнитися від проводів. Він був майстром маневрів, навіть у реальному світі. Залізняк, натхненний його прикладом, з величезним зусиллям відірвав руку від голки, відчуваючи гострий біль, але і звільнення. Він зіскочив з ліжка, його величезне тіло, хоч і слабке, все ще було грізною силою.
Сокіл відчувала, як енергія "Пісні Свободи" пульсує в її жилах, намагаючись прорватися крізь фізичні обмеження. Вона знала, що їхній справжній ворог тепер не віртуальна сутність, а реальна корпорація, що тримала в полоні її батька і, ймовірно, мільйони інших.
"Ми повинні знайти тата," — сказала Сокіл, її погляд був твердим. "І ми повинні зупинити Залізний Колос."
Битва за майбутнє лише починалася, і вона мала відбутися не в кіберпросторі, а в похмурих, бетонних лабіринтах старого заводу, що тепер перетворився на головний осередок влади корпорації "Залізний Колос".