Розділ 14. Серце Матриці: Луна "Пісні"

Розділ 14. Серце Матриці: Луна "Пісні"

Увійшовши в Матрицю Забуття, "Січові Павуки" опинилися в просторі, що перевершував усі їхні уявлення. Це не була традиційна цифрова архітектура; це був живий, пульсуючий організм, що складався з мільйонів мерехтливих ниток світла — кожна з яких була ув'язненою свідомістю. Вони ширяли у просторі, як частинки пилу в сонячному промені, але кожна з них випромінювала тихий, ледь чутний стогін.
Повітря тут було просякнуте тугою, але водночас і незламною надією. У центрі цього величезного простору, наче гігантське, кришталеве серце, пульсувала основна матриця. Вона була джерелом усього, що відбувалося тут – вона тримала свідомості, вона була паливом для Оборонної Башти, вона була останнім рубежем поневолення.
"Ось вона... джерело," — прошепотів Гриць, його голос звучав глухо. "Щоб звільнити їх, потрібно активувати 'Пісню Свободи' саме тут. Це як камертон, що настроїть усі свідомості на одну частоту."
Але шлях до центральної матриці був небезпечним. З ниток світла, що наповнювали простір, почали формуватися химерні, фантазматичні сутності. Це були не просто програми, а спотворені відображення ув'язнених свідомостей, що були перетворені на охоронців. Вони не мали чітких форм, постійно змінюючись, немов тіні у вогні, а їхні атаки були не фізичними, а ментальними, спрямованими на виснаження та дезорієнтацію.
Залізняк, відчуваючи небезпеку, виставив свій щит, але ці сутності проникали крізь нього, намагаючись поглинути їхню волю. "Вони атакують розум!" — вигукнув він, його голос звучав напружено.
Сірко та Чорноборода, незважаючи на дивний характер ворога, швидко адаптувалися. Сірко почав створювати ілюзії, що розсіювали ментальні атаки, відволікаючи сутності хибними цілями. Чорноборода ж, невидимий для більшості, запускав у них віруси, що викликали когнітивні дисонанси, змушуючи фантазматичні сутності розпадатися на фрагменти.
Сокіл, у єднанні зі Знахарем Коду, який тепер був повністю притомним, але все ще мерехтів від виснаження, підійшла до центральної матриці. Вона відчувала, як "Пісня Свободи" в ній пульсувала, вимагаючи звільнення. Але вона також відчувала, що це не буде просто. Матриця була захищена невидимою, але потужною ментальною силою, що належала їхньому справжньому ворогу — тому, хто стояв за всім цим.
"Ця сила... вона намагається заглушити 'Пісню'," — прохрипів Знахар Коду, його образ почав світитися яскравіше. "Ти повинна співати голосніше, Сокіл. Ти повинна дозволити 'Пісні' вийти назовні."
Сокіл заплющила очі, зосереджуючись. Вона відчувала, як зовнішня сила намагалася проникнути в її свідомість, намагаючись зламати її волю. Але вона не піддалася. Вона уявила "Пісню Свободи" не просто мелодією, а потоком світла, що витікає з її серця. Вона почала "співати", не використовуючи голос, а випромінюючи чистий код, що був втіленням свободи.
По мірі того, як "Пісня Свободи" лунала все голосніше, центральна матриця почала реагувати. Її кришталеві грані засяяли ще яскравіше, а ув'язнені свідомості, що витали навколо, почали збиратися ближче, наче притягуючись до джерела світла. Фантазматичні сутності, що захищали матрицю, зашипіли і почали розпадатися, не витримуючи чистої енергії "Пісні".