Розділ 11. Дорога до Забуття: Тіні Минулого

Розділ 11. Дорога до Забуття: Тіні Минулого.

З "Піснею Свободи" що тепер звучала в їхніх віртуальних свідомостях, немов тихий, але незламний гімн, "Січові Павуки" вирушили в серце зовнішнього кіберпростору. Залишивши за собою попіл Інформаційного Ярмарку, вони ступили на шлях, який, як відчувала Сокіл, був позначений не лише даними, а й відлунням давніх конфліктів. Карта, що розгорнулася з сутності Знахаря Коду, вказувала на місце, оповите легендами – Матрицю Забуття, що була не просто сховищем даних, а нібито джерелом усіх ув'язнених свідомостей.
Гриць з хабу, тепер уже не просто наставник, а повноцінний штурман, направляв їх через лабіринти зашифрованих мереж. "Шлях буде складним, Павуки," — попередив він, його голос звучав обережно. "Це не просто цифрові джунглі. Це територія, що контролюється тим, хто не бажає, аби "Пісня Свободи" зазвучала на повну потужність."
Навколишній кіберпростір, що раніше здавався відносно спокійним, тепер розкривав свою справжню природу. Навколо них з'являлися мерехтливі, примарні образи — спотворені фрагменти свідомостей, що були ув'язнені в Матриці Забуття. Вони були як віртуальні привиди, що безмовно блукали, а їхні погляди, повні смутку та розгубленості, проникали в саму душу. Це було моторошне видовище, що нагадувало про величезну відповідальність, яка лягла на їхні плечі.
Залізняк, хоч і був виснажений, йшов на чолі, його кібер-щит, відновлений завдяки швидким алгоритмам Гриця, знову спалахував міцним синім світлом. Він відчував присутність ворога, немов тварина, що відчуває наближення хижака. "Вони нас чекають," — процідив він, його металевий голос був спокійним, але сповненим рішучості. "Відчуваю їхні пастки."
І він мав рацію. Незабаром вони зіткнулися з першими перешкодами. Невидимі стіни з анти-коду, що виникали з нізвідки, намагалися їх зупинити. Це були не просто програми, а пастки, які, здавалося, мали власну свідомість. Сірко з блискавичною швидкістю реагував, перенаправляючи потоки даних, створюючи фейкові шляхи, що дезорієнтували пастки. Він був немов віртуозний танцюрист, що обходить небезпеки, перетворюючи хаос на тимчасовий порядок.
Чорноборода, що рухався немов тінь, був його ідеальним партнером. Його віруси, тонкі, як нитки павутини, проникали в системи пасток, виводячи їх з ладу. Він працював не гучно, а тихо, підриваючи захист зсередини. Їхня спільна робота була симфонією кібер-війни, де кожен рух мав значення.
Сокіл, у єднанні зі Знахарем Коду, який тепер повільно відновлювався, відчувала, що вони наближаються до чогось грандіозного. Знахар, хоч і все ще був слабким, почав посилати їй уривки спогадів, що зберігалися в його свідомості. Це були не просто дані, а емоції, почуття людей, що були ув'язнені в Матриці Забуття. Вона бачила їхні надії, їхні страхи, їхню тугу за справжнім світом. Це надавало їй ще більшої рішучості.
Раптом, попереду з'явилася величезна, пульсуюча структура, що випромінювала моторошне, пригнічуюче світло. Це була Оборонна Башта, що охороняла підходи до Матриці Забуття. Її поверхня була покрита мільйонами дрібних кібер-очей, що сканували простір, шукаючи будь-яких порушень. З неї виривалися потоки руйнівного коду, що розсікали простір.
"Це не просто башта, це жива фортеця," — пролунав голос Гриця, сповнений тривоги. "Вона живиться від енергії ув'язнених свідомостей. Щоб її пройти, потрібно не лише зламати захист, а й... зупинити потік енергії."
Очі Сокола загорілися. Вона відчувала, як Знахар Коду, незважаючи на свою слабкість, намагався щось передати їй. Це був незрозумілий, але потужний потік інформації про внутрішню структуру Башти, про її енергетичні вузли, про її вразливі місця. Це було знання про те, як розірвати її зв'язок з Матрицею Забуття.
"Я знаю, що робити," — сказала вона, її голос був спокійним, але сповненим рішучості. "Але нам знадобиться час. Потрібно відволікти її увагу."

Залізняк кивнув, його щит знову спалахнув. Сірко та Чорноборода зайняли свої позиції, готові до чергової кібер-битви. Вони були готові пожертвувати всім заради тих, кого хотіли врятувати. Дорога до Матриці Забуття була не лише фізичною, а й емоційною подорожжю, де кожен крок наближав їх до розгадки давньої таємниці.