Розділ 8. Втеча Крізь Цифрове Пекло

Розділ 8. Втеча Крізь Цифрове Пекло

Команда миттєво відреагувала на наказ Гриця, що лунав у їхній спільній свідомості, і був наче рятівне коло. 
Залізняк загарчав, його  щит засяяв яскравіше, відбиваючи шквал віртуальних пострілів. Він стояв, як скеля, прикриваючи Сокіл та Знахаря Коду. Його потужний кібер-козак витримав кілька прямих влучань, але броня витримувала, хоч і з’являлися тріщини. "Ну ж бо, брухт! Спробуйте справжню козацьку лють!" .
Сірко, відчуваючи адреналін від смертельної небезпеки, перетворив свій аватар на нечітку пляму. Він танцював між нападниками, його кібернетичні прискорювачі вили на повній потужності. Залишаючи за собою мерехтливий слід із дезінформації, він відтягував ворогів, розсікаючи їхній стрій. Кожна його дія була розрахунком, кожен рух – відволікаючим маневром, що відкривав шлях для Чорнобороди.
Чорноборода, мовчазний і невловимий, працював, як тінь. Коридори даних, що здавалися порожніми, раптом перетворювалися на пастки, в яких застрягали ворожі аватари. Він майстерно маніпулював потоками інформації, створюючи ілюзії та відволікаючі маневри, що дезорієнтували "Залізний Колос". Його завданням було прокласти шлях крізь цей цифровий лабіринт, і він виконував його з бездоганною точністю.
Сокіл, не гаючи ні секунди, простягнула руку до Знахаря Коду. "Тримайтеся за мене!" – наказала вона, її голос був спокійним, незважаючи на хаос. Знахар Коду, здавалося, вперше за довгий час відчув щось схоже на довіру. Він кивнув, його худе обличчя було напруженим. Його кібер-очі пильно стежили за діями Сокіл. "Ключ... Він у мені. Я направлю вас", – прохрипів він, його тіло почало мерехтіти, інтегруючись з її аватаром.
Гриць з хабу працював як диригент оркестру, координуючи кожен рух. "Сірко, ліворуч! Чорноборода, заблокуй той потік даних! Залізняк, тримайся, підмога йде!" – його голос лунав у свідомості кожного, додаючи впевненості. Він сам створював відволікаючі віртуальні сигнали, перевантажуючи сервери "Залізного Колоса", щоб зменшити тиск на команду.
Пробиваючись крізь щільні ряди охоронців, Січові Павуки працювали як єдиний організм. Кожен рух був злагодженим, кожен удар – скоординованим. Вони рухалися до виходу з Інформаційного Ярмарку, намагаючись вирватися з пастки, що стрімко зачинялася за ними.
Вони були майже біля межі. Залишалося лише кілька десятків метрів, але саме тут, біля "виходу", чекала найнебезпечніша пастка. Величезний аватар, що нагадував масивного залізного воїна, виник прямо перед ними. Його кібер-очі сяяли зловісним червоним світлом. Це був сам Комендант Ярмарку, охоронець "Залізного Колоса".
"Ніхто не покине цей Ярмарок без мого дозволу!" – його голос пролунав як гуркіт грому, змушуючи віртуальний простір здригнутися.
Ситуація знову стала критичною.