Розділ 6. Інформаційний Ярмарок: Голоси Зниклих Кодів

Розділ 6. Інформаційний Ярмарок: Голоси Зниклих Кодів


Інформаційний Ярмарок не мав фізичного втілення, він існував лише в глибинах дата-мережі, як пульсуюча, мінлива хмара з інформації та тіньових угод. Кожен, хто заходив сюди, мав свій аватар, що часто був химерним відображенням внутрішнього світу користувача. Тут можна було купити і продати все: від крадених особистих даних до рідкісних шифрів і навіть технологій, заборонених Гетьманатом. Для Січових Павуків це було місце небезпек, але й можливостей.
Чорноборода активував свій віртуальний плащ-невидимку, що перетворював його аватар на ледь помітне мерехтіння в потоці даних. Сірко обрав образ спритного кібер-воїна, готового до блискавичних реакцій. Залізняк виглядав як могутній кібер-козак, що випромінював ауру непереможності, а прекрасна Сокіл – як 

смертоносна кібер-відьма, що зачаровувала своєю присутністю. Гриць керував операцією ззовні, залишаючись у безпечному хабі, але його голос лунав у нейроінтерфейсі кожного Павука.
"Запам'ятайте, ми тут для одного — розшифрувати «Пісню Свободи»," — нагадав Гриць. "Не відволікайтеся на інші спокуси Ярмарку."
Вони поринули в галасливий віртуальний натовп. Навколо них проносилися голографічні вивіски з рекламою сумнівних послуг та товарів: "Оновлення особистості! Стань ким хочеш!", "Крадені нейро-імпланти за півціни!", "Доступ до закритих баз даних Гетьманату!" Кожен куточок Інформаційного Ярмарку був заповнений шепотом угод, блиском обмінних протоколів та хитрими посмішками продавців інформації.
Прекрасна Сокіл, використовуючи свої навички маніпуляції, почала шукати віртуальні "інформаційні брокерські контори", що спеціалізувалися на старовинних шифрах. Вона бачила кілька кібер-лавок, де, за чутками, продавалися фрагменти втрачених кодів.
"Знайшла одну," — прошепотіла Сокіл. "Старий «Знахар Коду». Кажуть, він знає більше, ніж показує. Але ціни у нього захмарні."
Коли вони наблизилися до віртуального намету «Знахаря Коду», їх оточив рій інших хакерів та інформаційних маклерів. Це було місце, де інформація була валютою, і кожен намагався перебити іншого. Знахар Коду, аватар якого нагадував старезного діда з кібернетичними окулярами, сидів посередині, його віртуальні руки безперервно перебирали потоки коду.
"«Пісня Свободи»? Ви справді її шукаєте?" — прохрипів Знахар Коду, його кібер-очі заблищали, коли Сокіл озвучила їхній запит. "Це старовина. Легенда. Ніхто не зміг її розшифрувати повністю. Вона має занадто багато рівнів захисту."
"У нас є її основна частина. Нам потрібен ключ до неї," — твердо сказав Сірко, виступаючи вперед.
Знахар Коду розсміявся, його голос був схожий на скрип старих серверів. "Ключ? Він захований глибоко в її структурі. Для цього потрібен той, хто знає «мову старого світу». Той, хто пам'ятає, як будувалася ця мережа." Він подивився на них з хитрою усмішкою. "Але така інформація коштує... дуже дорого."
Несподівано, натовп навколо них розступився. З глибин Ярмарку з'явилися кібер-охоронці "Залізного Колоса". Їхні аватари були грубими, металевими, з вбудованими сканерами, що випромінювали червоне світло. Вони явно шукали Січових Павуків.
"Нас вирахували!" — вигукнув Залізняк, його віртуальні кулаки стиснулися. "Вони стежили за нашими слідами з моменту виходу з їхньої мережі!"
"Час для відступу," — наказав Гриць, його голос став напруженим. "Сірко, Чорноборода – відволікайте їх. Сокіл, спробуй домовитися зі Знахарем Коду. Залізняк, готуй прикриття!"
Інформаційний Ярмарок перетворився на поле бою. Потоки даних перетворилися на бойові снаряди, а віртуальні сутички спалахнули по всьому простору. Січові Павуки мали отримати ключ до "Пісні Свободи", і вони були готові боротися за нього в самому серці цифрового хаосу.