фінал другий

Пройшов тиждень. Юліана вже багато чого передумала, та вирішила не втрачати надії. Тут ще й мама подзвонила: ’’Приїжджай. Тепер свято Миколая в неділю. Й сестрички зрадіють – ти вже майже з півроку вдома не була. ’’Ось Юлька і зібралась. Придбала подарунків цілу купу – вдома переживали невеличку фінансову кризу. Перед тим все розпитала в мами – так, що мама нічого й не зрозуміла. Полила квіти, улюблену собаку, Дану, віддала сусідці на піклування – і поїхала. Та нажаль так  закрутилась, що не помітила, що закінчується бензин. Прийшлось заїжджати на заправку. І ось вона чує здивований вигук: ’’Юлька це ти? Скільки літ, скільки зим!’’

 ’’Не може бути! Тільки не він! Звідки він тут взявся? Сто років його не бачила, і ще стільки не бачила б’’ – ось так думала дівчина повертаючись на 180 градусів.

А це був таки він. ’’Він ні крапельки не змінився. Такий же самовпевнений, противний, небритий, і - з прищами як завжди…’’ – і з чарівною посмішкою почала розмову.

 - Привіт! Як справи? Дружина? Діти?

 - Та ну, сонечко, я ж тебе люблю, тебе чекаю. Дзвоню – а ти наче крізь землю провалилася.

 - Та телефон загубила, а з ним заодно і сім-карту.

 - Зрозуміло. А ти красивішою стала. – з такими словами Петя оглядав свою колишню дівчину. ’’А вона дійсно стала гарнішою… Сексуальна, свіжа, немов молоденьке яблучко, з лукавою посмішкою, достойною самої Афродіти.»

 - Ти теж нічого.

 - Справді?

 - Ні. Вибач, та я поспішаю. Неприємно було тебе бачити. Бувай! – Юля сама була шокована такою своєю поведінкою, та нічого не могла з собою зробити. Настільки він був їй неприємний.

«Нічого собі! Ніколи такого, моя Юля, не сказала б! А ця її нова риса збуджує… Цікаво яка вона в ліжку тепер?» - і Петро чітко поставив перед собою ціль дізнатися про це, причому чим швидше тим краще.

«Ну і добре, що відчепився. Не треба було, звісно, такого говорити, але він це заслужив. Як же мені не вистачає Руслана…» - Юля зупинилася перед будинком своєї мами, і з посмішкою побачила, що її вже чекають.

Свято було гарним. Співали пісень про Миколая. Мама Юлі, навіть, розплакалася і була дуже вдячна доні за все. «Шкода, що твій батько вже на небесах. Та я певна, що він тобою пишався б!» Юля подякувала, і весь вікенд думала, над тим чи розповідати мамі про ситуацію з Русланом чи не варто. Та прониклива мама сама першою розпочала розмову.

 - А чому ти сама? Руслан знову у відрядженні?

 - Ой, мамо! – і в Юлі нестримно покотилися сльози. – Розумієш, ми з ним, наче посварилися.

 - Це як, наче?

І Юля як могла, стисло і коротко розповіла мамі про все, що сталося. Мама, звісно, все зрозуміла, на те вона і мама. Але поради ніякої не дала. Просто повторювала, як мантру: «Все минеться, доню, все минеться. Дай час хлопцеві, і він все зрозуміє. Повір моєму досвіду. Все минеться…»

А в цей час Руслан, був настільки зайнятий роботою, що не мав часу не те що про свято згадати, а й на небо поглянути. Тільки пізно ввечері, вичавлений як лимон, згадував розмову з Сергієм, і Юлю.

 - Старий, ти уявляєш, на очах у всіх, він так міцно її обіймав, і вони так танцювали…. Пристрасно, сексуально, до дрижаків в колінах. Я б в житті не подумав, що Юлька вміє так танцювати.

 - Я не хочу про це слухати!

 - А прийдеться. Я ж хочу як краще для тебе.

Зі слів Сергія випливала неймовірна розповідь. Наче Юля і Коля, як справжня закохана пара, повечеряли в ресторані, і станцювали неймовірне танго. Хоча це занадто коротко. Адже розмова тривала години зо дві, і вони примудрилися прикінчити 2 пляшки горілки. Тож в алкогольному тумані, дуже ображений він і поїхав до Юлі. «А вона, навіть, нічого не сказала в своє виправдання! Ич яка! Значить винна?» « А ти хіба вислухав її? І взагалі, що ти хочеш від дівчини, якій навіть не зізнався в коханні?» - так  шепотів йому внутрішній голос. «Хіба я її кохаю? Мабуть, так. Тому що, навіть, після того, що вона зробила я все рівно хочу її побачити, обійняти і нікуди не відпускати.»