фінал перший

Пройшов тиждень. Юліана вже багато чого передумала, та вирішила не втрачати надії. Тут ще й мама подзвонила: ’’Приїжджай. Тепер свято Миколая в неділю. Й сестрички зрадіють – ти вже майже з півроку вдома не була.’’ Ось Юлька і зібралась. Придбала подарунків цілу купу – вдома переживали невеличку фінансову кризу. Перед тим все розпитала в мами – так, що мама нічого й не зрозуміла. Полила квіти, улюблену собаку, Дану, віддала сусідці на піклування – і поїхала. Та нажаль так закрутилась, що не помітила, що закінчується бензин. Прийшлось заїжджати на заправку. І ось вона чує здивований вигук: ’’Юлька це ти? Скільки літ, скільки зим!’’

 ’’Не може бути! Тільки не він! Звідки він тут взявся? Сто років його не бачила, і ще стільки не бачила б’’ – ось так думала дівчина повертаючись на 180 градусів.

А це був таки він. ’’Він ні крапельки не змінився. Такий же самовпевнений, противний, небритий, і - з прищами як завжди…’’ – і з чарівною посмішкою почала розмову.

- Привіт! Як справи? Дружина? Діти?

 -  Та ну, сонечко, я ж тебе люблю, тебе чекаю. Дзвоню – а ти наче крізь землю провалилася.

 - Та телефон загубила, а з ним заодно і сім-карту.

 - Зрозуміло. А ти красивішою стала – з такими словами Петя оглядав свою колишню дівчину.    ’’А вона дійсно стала гарнішою… Сексуальна, свіжа, немов молоденьке яблучко, з лукавою посмішкою, достойною самої Афродіти. Цікаво вона така сама гаряча в ліжку як і була?»

 - Окей! Рада була бачити. Вибач та поспішаю.

 - Додому зібралася? Я теж туди прямую. Можеш десь зустрінемося за чашкою кави?

 - Ні, дякую. В мене вихідні розплановані буквально до секунди.

 - Жаль. Непогано було б зустрітися, так би мовити згадати старі часи…

 - Бувай! – Юля крутнулася на підборах і попрямувала до каси.

Юля була не те що зла, а просто до білого розлючена. «І звідки він взявся? Все ж таки який він гидкий.» 

     З цього моменту почалася тотальна сліжка. Він наздогнав її на трасі. Поки вона була вдома практично весь час чатував біля воріт або просто тинявся по вулиці. Юльці було не по собі. Та ще й до всього дуже не вистачало Руслана. Мама питала про нього, але в Юльки язик не повертався сказати всю правду. Поділилася тільки з найкращим другом, який залишився в місті її дитинства – Юрком.

 - Юр, ну поясни мені, чому він мене не вислухав? – у відчаї говорила Юля. – Я ж так його кохаю. Та він – найдорожча людина для мене.

 - Ми осягаємо те, що маємо тільки після того як це втратили.

 - Юрко! Та  серйозно тебе питаю. Що ж таке?

 - Ну… - Юра намагався знайти підходящі слова, щоб пояснити, що відчуває хлопець (та й дівчина також) коли її зраджують. – Ну, дивись! Він тебе зраджував? Ні! А ти його? Теж ні!

 - Але…

 - Зачекай,  я ще не договорив. Але він не знає про те, що це все було підлаштовано. І я його абсолютно і повністю підтримав би, якби він був  моїм другом. Розумієш?

 - Та я розумію. Але чому він мене не вислухав?

 - Ти йому все розповідаєш?

 - Ну так. Звісно все!

 - А про це розповіла?

 - Ну…

 - Ось бачиш!

 - Постарайся поставити себе на його місце – а щоб відчувала ти?

Одним словом в Юльки в голові був повний безлад. Та вона таки вирішила для себе, що не зважаючи ні на що вона буде з Русланом.

Пройшло півроку. Шість місяців без сну, без оптимізму  і без надії на майбутнє. Юля чим далі тим більше розчаровувалася в собі. А Руслан… Він так само не міг без коханої. Вже будучи в літаку він зрозумів, що кохає дівчину. Але розлючена гордість не дозволяла зробити крок на зустріч.

А природа і весь світ на відміну від них кохав і був закоханим. Закінчилася зима. Закінчилася і весна. Настало довгождане жарке літо. Закінчились вступні іспити в коледжі, наступила пора відпусток. Обоє наших героїв взяли відпустку і вирішили поїхати на море. Доля вона така злодійка. Хто ж знав, що вони потраплять на один і той самий курорт, в один і той же готель і в сусідні номери. Я вам скажу хто. Микола! Він всіма силами намагався залагодити бурю. Але ні Руслан, ні Юля не підіймали слухавку. «Ну що тоді голуб’ята – не хочете ви собі допомогти допоможу вам я!» Микола таки був поважною людиною в місті і відповідно мав зв’язки. Отож, саме він влаштував так, щоб вони  опинились там разом. Перші декілька днів вони розминались. Микола, разом з дружиною також поїхав, щоб проконтролювати ситуацію. Юля йому ж допомогла, і він хотів віддячити добром на добром.

Вечір. Ви колись бачили захід сонця на морі? Неймовірне видовище. Розжарене жовтогаряче сонце повільно «опускається» у воду. Такий захід сонця вперше в житті побачила Юля. Вона стояла на балконі в гарному рожевому вбранні. Сьогодні в готелі бал-маскарад. Вона зробила зачіску, купила нову сукню і обов’язково маску. «Ну, що ж все хороше рано чи пізно завершується.» Але остання думка була все таки про Руслана. «Якби не та сцена ревності – ми були б разом»

Руслан також в масці спускався донизу.

Кажуть, танець це мова тіла. І наші герої нарешті знайшли спільну мову. Коли заграла Юліна улюблена мелодія танцю ча-ча-ча, вона автоматично почала рухатися в ритм музиці. Саме перед цим пролунали декілька запальних латиноамериканських мелодій, і відпочиваючі пішли по напої і Юля залишилася на танцполі сама. Але їй було байдуже. Декілька коктейлів і спогади про те як Руслан вчив її танцювати саме під цю пісню зробили своє діло.