Життя перетворилося на репетицію до прем’єри, якої вони ще не знали, але готувалися з усією серйозністю. Підготовка до народження дитини стала новим проєктом — не театральним, а справжнім, особистим, без глядачів.
Аліна вчилася слухати своє тіло. Перші місяці були складні — нудота, втома, неспокій. Але водночас і трепетні — перше серцебиття на екрані УЗД, перше легке ворушіння всередині.
Микита перетворився з актора на майстра з підготовки гніздечка. Він сам полагодив стару колиску, подаровану колегою. Вони разом обирали шпалери у маленьку кімнатку, яка тепер стала дитячою. Жовто-зелені кольори, легкий принт із пташками, полиця для казок і музична карусель над ліжечком — усе було простим, але справжнім.
Щовихідних вони ходили на курси для майбутніх батьків, де Микита старанно вчився пеленати ляльку, а Аліна — дихати під час перейм. Іноді вони сміялися з усього цього, іноді — лякалися, але ніколи не залишали одне одного наодинці зі страхом.
Вони купували крихітні речі, мріяли, сперечалися, хто більше схожий буде на кого. Вони готувалися до появи нового життя, яке стане їхньою найважливішою виставою — тією, яку не грають, а проживають.
І хоча страхи не зникали — вони вже знали: разом витримають усе. Бо ця дитина приходила у світ любові, що народилася з війни, болю, сцени і тиші за кулісами. І тепер — ставала музикою майбутнього.
Відредаговано: 19.08.2025