Сцена без куліс
Тихе щастя
Після весілля не було медового місяця в Парижі чи відпустки на морі. Була квартира на Подолі з вікнами, що виходили на трамвайну лінію, ранкова кава з пінкою і невчасні дзвінки режисера. Але саме в цій буденності Аліна і Микита відчули нову якість щастя — тиху, без штормів, затишну.
Аліна продовжувала грати в театрі. Після болісного досвіду з попереднім керівником вона знову повірила сцені — тепер вона не боялася світла, не ховалася в ролях. Вона була справжньою. А глядачі це відчували. Кожна її роль збирала оплески. Вона не стала зіркою глянцю, але стала актрисою, яку любили і якій вірили.
Микита допомагав у постановках, консультував молодих акторів, а вечорами писав щось своє — короткі монологи, діалоги, уривки зі сценічного життя, які хотів колись об’єднати в п’єсу. Іноді вони читали ці тексти разом, на кухні, сміючись і сперечаючись про сенси.
У вихідні вони гуляли Києвом, тримаючись за руки. Говорили українською, навіть удома. Мова стала не тільки символом, а й ритмом їхнього життя.
Війна не закінчувалась, але в їхній квартирі було мирно. І це не була втеча від реальності. Це був їхній простір спротиву — любов, щоденна, вперта, жива.
Вони не планували майбутнє далеко. Просто жили. Просто любили. І в тому було щось дуже впжливе.
Відредаговано: 19.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
