Сцена без куліс
Вогонь
Їхні стосунки не почались із зізнань чи романтичних побачень. Вони почались із тиші. З рук, які затримувались на плечі. З поглядів під час репетицій. Із взаємного розуміння того, що обидва пройшли крізь війну — кожен свою.
Одного вечора після вистави вони залишились на сцені, під м'яким світлом прожектора. Микита стояв біля куліси, вона — біля рампи. Їх розділяли метри, але в ту мить — нічого.
— Чому ми мовчимо? — прошепотіла вона.
Він підійшов. Його рука торкнулася її шиї — легко, обережно, наче питав дозволу. І вона не відсторонилась. Її губи самі знайшли його. Поцілунок був мовчазною обіцянкою: «Я з тобою».
Того вечора Київ мовчав за вікном. А в їхній кімнаті палало. Не тільки тіла — душі. Вони впізнавали одне одного заново. Не через тіло — через біль, через спогади, через спільну пристрасть до сцени і життя.
Вранці вона прокинулась в його обіймах. І вперше за довгий час не боялася майбутнього.
Бо він був поруч. І її вогонь не згорів. Він запалав сильніше.
Відредаговано: 19.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
