Сцена без куліс
Новий етап
Минув рік. Маріуполь лишився під контролем України, хоч війна все ще горіла неподалік. Для Аліни це було наче диво: її місто, її море — поки що вільні. Але навіть якщо місто встояло, у ній самій усе змінилося назавжди.
Аліна перейшла повністю на українську мову. Вона вже не хотіла говорити мовою ворога, навіть якщо та була мова її дитинства. У кав’ярнях, у транспорті, у театрі — тільки українською. Для неї це стало більше, ніж просто мовою. Це була її броня, її вибір, її свобода.
Вона і Микита закінчили театральний інститут. Дипломи, сльози на сцені, останній уклін перед викладачами. Але їхні шляхи розійшлися. Аліна залишилася в Києві. Її взяли актрисою в невеликий театр на Подолі. Вона грала ролі молодих жінок із розбитими серцями, революціонерок, біженок. Її очі завжди світилися чимось справжнім, і режисери це бачили. Вона пірнула в репетиції.
А Микита пішов в АТО. Він мовчки зібрав речі після випускного вечора. Сказав лише:
— Я не можу інакше. Там теж сцена. Але справжня.
Вони обійнялися на прощання, ніби просто друзі. Хоч обом боліло. Аліна спостерігала, як він іде від неї в темряву вулиці, і відчувала, що частинка її самої теж вирушає туди, звідки можуть не повернутися.
Минали місяці. Аліна вчилася жити без нього поруч. Вона вдихала запах гримерок, вчила нові ролі, іноді вночі розплакана відчувала, що її життя йде двома шляхами: сцена — і війна. І вона боялася, що рано чи пізно ці два шляхи знову зійдуться.
Відредаговано: 19.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
