Сцена без куліс
Знайомство
Він увійшов до аудиторії так, ніби вже знав, що колись буде на афішах. Високий, худий, із темними очима, що з-під брів світилися якоюсь безсоромною впевненістю. Його звали Микита. І він одразу почав жартувати з усіма, наче був тут роками.
Аліна сиділа біля вікна й спостерігала. Його голос був дзвінкий, він міг кількома словами змусити групу сміятися. Викладачі теж дивились на нього з поблажливою посмішкою: талант бачили одразу. Але Аліна почувалася холодною до його шарму. Їй здавалося, що він грає навіть у житті.
Одного разу вони опинилися разом на сцені під час тренування етюдів. Викладачка дала завдання: «Зіграйте сцену знайомства двох людей, які одразу закохуються». Микита дивився на Аліну серйозно — аж занадто серйозно. Він наблизився, наче справді хотів її поцілувати. Група реготала. Аліна різко відступила.
— Не треба мені цього цирку, — сказала вона. — Грати треба чесно, а не кривлятися.
— А ти занадто все сприймаєш, Аліно, — відповів він спокійно. — Тут усі грають. Навіть ти.
Відтоді вони часто перетинались на парах, на репетиціях, у коридорах, де пахло старою фарбою і кавою з автомата. Він завжди усміхався їй, а вона — відверталась. Для неї він здавався надто гучним, надто яскравим, надто… показним. У той час Аліна мріяла про серйозну драму, про сцени, де кров і сльози справжні.
Ще тоді, не знаючи цього, вона почала грати свою власну найголовнішу роль — історію, яка колись змінить усе її життя.
Відредаговано: 19.08.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
