Арія замружилася від різкого світла, що спалахнуло, і зробила крок назад, але замість м'якої трави Академії Магії під її чоботами виявилася тверда, розпечена сонцем чорна поверхня.
У вуха миттєво вдарив неймовірний гомін. Мимо з оглушливим гулом проносилися величезні залізні коробки на колесах. Навколо поспішали сотні людей, і кожен з них тримав у руках тонкий прямокутник, що світився.
- Де... де я? — пошепки сказала Арія, міцніше стискаючи в руці своє дерев'яне віяло — єдине джерело повітряної магії. Потоки вітру навколо неї неспокійно закружляли, підхоплюючи пил з асфальту.
- Гей, привіт! Тобі непогано? — пролунав поряд м'який жіночий голос.
Арія обернулася. Перед нею стояла дівчина з розпатланим русявим волоссям, у простих джинсах і вільній футболці. У руках у неї був паперовий стаканчик, від якого пахло смаженими зернами та молоком.
Арія швидко прошепотіла найпростіше заклинання розуміння мов. Повітря між ними ледь помітно затремтіло.
— Я... я гаразд, — затнувшись, відповіла Арія. - Підкажіть, як називається це королівство?
Дівчина здивовано моргнула, а потім щиро засміялася: — Королівство? Ну, взагалі-то ти у Києві, прямо в центрі. Я Софія. А ти, я дивлюсь, із якогось дуже реалістичного косплей-шоу?
#1697 в Фентезі
#390 в Міське фентезі
#507 в Молодіжна проза
#100 в Підліткова проза
Відредаговано: 05.09.2026