Збій просторового порталу

                                                                                 1 розділ:

Арія замружилася від різкого світла, що спалахнуло, і зробила крок назад, але замість м'якої трави Академії Магії під її чоботами виявилася тверда, розпечена сонцем чорна поверхня.

У вуха миттєво вдарив неймовірний гомін. Мимо з оглушливим гулом проносилися величезні залізні коробки на колесах. Навколо поспішали сотні людей, і кожен з них тримав у руках тонкий прямокутник, що світився.

- Де... де я? — пошепки сказала Арія, міцніше стискаючи в руці своє дерев'яне віяло — єдине джерело повітряної магії. Потоки вітру навколо неї неспокійно закружляли, підхоплюючи пил з асфальту.

- Гей, привіт! Тобі непогано? — пролунав поряд м'який жіночий голос.

Арія обернулася. Перед нею стояла дівчина з розпатланим русявим волоссям, у простих джинсах і вільній футболці. У руках у неї був паперовий стаканчик, від якого пахло смаженими зернами та молоком.

Арія швидко прошепотіла найпростіше заклинання розуміння мов. Повітря між ними ледь помітно затремтіло.

— Я... я гаразд, — затнувшись, відповіла Арія. - Підкажіть, як називається це королівство?

Дівчина здивовано моргнула, а потім щиро засміялася: — Королівство? Ну, взагалі-то ти у Києві, прямо в центрі. Я Софія. А ти, я дивлюсь, із якогось дуже реалістичного косплей-шоу?

                                                                                2 розділ

— Слухай, Аріє... Ти виглядаєш так, ніби впала з іншої планети, — усміхнулася Софія, показуючи на склянку у своїй руці. — Ходімо, зайдемо до кафе за рогом. Я візьму нам по каві, а ти переведеш дух і все мені розкажеш.

Арія насторожено кивнула. Слово «кав'ярня» звучало безневинно, але цей дивний світ продовжував лякати її на кожному кроці.

Вони повернули за ріг і увійшли до невеликого, затишного закладу. Усередині приємно пахло випічкою та чимось пряним. За стійкою стояв молодий хлопець і натискав кнопки на блискучій металевій машині, яка шипіла та випускала густі клуби пари.

"Магічний вівтар для зілляварення?" — подумала Арія, судорожно стиснувши в кишені своє дерев'яне віяло.

— Нам, будь ласка, два капучино, — весело сказала Софія баристі.

Через пару хвилин перед ними поставили два картонні стаканчики з пишною білою піною. Хлопець назвав суму, і Софія дістала з кишені маленький чорний плоский прямокутник.

Арія завмерла. Вона вже бачила такі штучки в руках перехожих на вулиці.

Софія просто приклала чорну дошку до невеликого короба на стійці. Пролунав короткий, різкий писк: Піп! — і на екрані короба спалахнула зелена галочка.

— Готово, дякую! - Сказав хлопець за стійкою.

Арія відскочила назад, заслонивши Софію собою. Навколо синяво-чарівниці миттєво закружляв відчутний вихор повітря, що підхопив з підлоги пару серветок.

— Обережно, Софіє! - Вигукнула Арія, вказуючи на чорний прямокутник. — Ця темна дощечка щойно забрала твою душу? З неї виходив магічний сигнал!

Люди в кафе здивовано обернулися. Софія на секунду втратила дар мови, але потім швидко підхопила стаканчики з кави і обережно вивела Арію на вулицю, до найближчої крамнички.

— Тихіше, Аріє! — засміялася Софія, намагаючись заспокоїти подих. - Це не темна магія. Це лише смартфон і безготівкова оплата. Ніхто не забирав душу, я просто заплатила за каву віртуальними грошима через банк.

— Без... готівка? — перепитала Арія, забираючи магію повітря. — Ви не віддаєте золоті чи срібні монети? Ви просто торкаєтеся чорним каменем до іншого каменю?

- Саме! — Софія простягла їй одну зі стаканчиків. - Спробуй. Це напій із обсмажених зерен. Допомагає підбадьоритися.

Арія з підозрою подивилася на білу піну, акуратно зробила маленький ковток... і її очі широко розплющилися від подиву. Напій був теплим, м'яким, із солодкувато-гірким смаком, якого вона ніколи не пробувала у своїй Академії Магії.

- Це... неймовірно смачно, - зізналася Арія, зробивши ще один ковток. — Ваші лікарі роблять чудові зілля.

Софія тихо засміялася й уважно подивилася на незвичайну гостю: — Ну, а тепер розкажи мені правду, Аріє. Звідки ти насправді? І як ти створила той вітер у кафе?

                                                                 3 розділ

Арія зробила ще один ковток теплого капучіно і сперлася на спинку дерев'яної лавки. Сонце яскраво освітлювало зелені каштани, а повз продовжували поспішати люди.

— У моєму світі... — тихо почала Арія, оглядаючись, щоб переконатися, що їх ніхто не підслуховує, — все пронизане ефіром. Це невидима енергія природи. Учні в Академії Магії роками навчаються відчувати її та спрямовувати.

Вона піднесла долоню до опалого каштанового листа, що лежав на лавці. Арія плавно підняла руку вгору — і лист, підкоряючись невидимому повітряному потоку, злетів і плавно закружляв у повітрі, мов балерина.

Софія завмерла, не зводячи очей з ширяючого листа. Її карі очі округлилися від подиву.

— Ого... — пошепки видихнула Софія, обережно провівши рукою під листом, щоб переконатися, що там немає ниток. - Це не фокус... Ти реально керуєш вітром!

- Так, - посміхнулася Арія, і лист м'яко опустився назад. - Моя стихія - повітря. Того дня я намагалася активувати стародавній просторовий сувій у бібліотеці Академії, але заклинання зірвалося. Виник спалах, і через секунду я опинився у вас, на цій розпеченій вулиці.

Софія кілька секунд мовчала, переварюючи почуте, а потім дістала з кишені цей чорний прямокутник — свій смартфон.

— Знаєш, Аріє, у нас немає ефіру та заклинань, — сказала Софія, натискаючи на екран. — Але ми маємо дещо інше. Ми називаємо це Інтернетом.

Вона відкрила програму з картою і простягла телефон Арії. На екрані спалахнула детальна схема вулиць, будівель та річок.

- Дивись. Ось ця синя точка — це ми з тобою зараз. А ось ця синя стрічка – річка Дніпро.