Глава 1: «Аран»

Протягом шести місяців продовжувалися репетиції вистави, в якій Аліса мала зіграти одну з головних ролей. Нарешті доля порадувала участю в хорошій п’єсі та співпрацею з адекватним режисером, погляди якого сходилися з її. Вона швидко розуміла, що від неї вимагають і з легкістю це відтворювала. Завтра прем’єра. Перша, від очікування якої не мучили безсонні ночі та не виїдали тривожні думки з приводу провалу. Все пройде ідеально, а поки – генеральна репетиція.

Аліса чекала за кулісами своєї сцени. Коли підлога поруч почала роздвоюватися, та мерехтіти срібно-зеленим кольором, акторка подумала, що це гра світла або нові декорації, про які їй не повідомили. Здогадки себе не виправдали. Із тріснутої підлоги, наче з ями вилізла… Аліса. Абсолютно ідентична до тої, що чекала свій вихід на сцену. Єдине, що відрізняло – одежа. В Аліси, котра з’явилася з підлоги, було брудне обличчя, руки, вбрання. Останнє до того ж не сильно нагадувало сучасне: широкі коричневі штани, ремені на стегнах, бавовняна пожовкла сорочка, - зрештою, його можна було б ігнорувати, якби не бруд і не ІДЕНТИЧНА ЗОВНІШНІСТЬ.

Серйозно дивлячись у вічі, двійник промовила:

- Твоя задача – вжити. Інакше…

Кольори, якими палав портал, почали тьмяніти. Інша Аліса швидко схопила другу за комір, тараторячи:

- …інакше помремо обидві. – Вона штовхнула Алісу в портал, кричачи останню фразу, закінчення якої обірвало. – Ні в якому разі не нама…

Лише коли Аліса усвідомила себе в якомусь занедбаному кам’яному приміщенні за ґратами на одну стіну, вона занервувала. Хватка тієї невідомої, схожої на неї саму істоти була настільки сильна, що коли дівчина спробувала відштовхнути її, істота не поворухнулась і продовжувала говорити.

- Аліса впоралась?

Чоловічий голос пролунав з-за стіни. Аліса не поспішала видавати своєї присутності. Спершу проаналізувавши, що мовчання нічого не принесе, обережно, майже пошепки, запитала у відповідь:

- Хто це?

- Аліса впоралась. – Повторив голос тільки тепер стверджувально. – Не торкайся ґратів. Вони б’ють струмом.

- Я уві сні?

Почувся смішок.

- Ліпше мені сказати – так. І твоє завдання у цьому сні: просидіти у в’язниці, поки не повернеться справжня Аліса.

- Я і є справжня Аліса.

- Вибач, дійсно не правильно виразився. Ви обидві справжні.

Дівчина озирнулася: брудні цегляні стіни, на підлозі шматок льняної тканини. Серйозно, тюрма? Все дійсно нагадувало сон, але це пояснення не могло бути правильним, оскільки вона пам’ятала. Аліса не опинилася тут просто так, як зазвичай буває у снах. Вона пам’ятала портал, свого двійника, репетиції, друзів, в принципі своє життя. Дівчина відчувала тіло, як воно тримається на ногах, дихає, чує. Як органи чуття працюють одночасно, а не переважає одне – як у снах. Наскільки швидко вона усвідомила правдивість ситуації, настільки швидко її огорнула паніка. Власний голос трохи скрипнув, коли вона спровокувала невідомість:

- Це – сон, тож, якщо я вб’ю себе, просто прокинусь?

Вона навмисно стукнула ногою, приближаючись до ґратів. Чоловік відреагував миттєво.

- Стій! Це - реальність!

- Більше не бреши мені. Поясни, що відбувається, хто ти?

- Друг Аліси, тієї, яка втекла у твій світ.

Тиша. Дівчина швидко розгнівалася, бо знаходилася в розгубленості, страху, а єдиний, хто міг якось їй допомогти, був голос невідомої людини. Голос без обличчя.

- Навіщо? – Крикнула.

- Гм… назвемо це так, - коротка пауза, шепіт прозвучав зовсім близько коло стіни, певно інші в’язні не мали почути цю відповідь, -  туди втік злочинець із річчю, яка нам потрібна.

- Вона тікала звідси? – Аліса несвідомо також перейшла на шепіт.

- Так.

- Як вона сюди потрапила? – Раптом дівчина покрутила язиком у роті. – Якою мовою я розмовляю? Чому я вас розумію?

Дійсно. Незвичні звуки збиралися в слова і легко утворювали сенс.

- Забагато питань. Просто відсидь ці декілька місяців і повернешся додому.

- Декілька місяців?!

Перед очима пронеслися репетиції, вистави, друзі, сім’я, майбутнє. Якщо двійник переслідує свою мету, то їй буде байдуже на репутацію Аліси. Вона не може втратити все, чого добивалася. Проте… Їй розкрилася таємниця. Існують інші світи. Очевидно: треба вибиратися із в’язниці. Хоча б заради цікавості. Якщо двійник зараз руйнує її «справжнє» життя, вона не сидітиме покірно, очікуючи повернення додому.

Але що робити, щоб втекти? Зламати руку? Буде боляче і навряд чи її відведуть в лазарет. Зробити вигляд, ніби мертва? Можна нащупати пульс. Торкнутись ґратів? Струм. Флірт з охороною? Або вони не поведуться, або скористуються нею прямо в камері.

Аліса стукнула долонею стіну, а потім притиснулася до неї лобом. Залишалося сподіватися на поміч, а цей «друг» категорично відмовився нею бути.

За ґратами малесенького квадратного віконця стемніло. Ніч.

Скрегіт. Аліса розплющила очі, все одно не зумівши заснути на льняній ганчірці. З протилежної від стіни, де лунав чоловічий голос, продовжувався неприємний звук.