Сашко з Політехніки проти ТираноZавра. Глава 7

Глава 7,

в який інвентаризація, стратегія та розвідка не допомогають інженерії. Все закінчиться... логічно.

Перед тим як зануритися в розрахунки калорій та проектування печей, Сашко зробив відкриття, яке змусило його серце забитись у прискореному темті пропріоцептивного шоку. Це сталося під час його першої масштабної спроби вийти за межі плато в бік центральної гори. Сонце стояло в зеніті, і повітря, здавалося, тремтіло від спеки, коли він наткнувся на Парадокс.

Він просто йшов, тримаючи в руці довгу палицю з міцного дерева араукарії, яку використовував як посох. Раптом, без жодної видимих причин, простір перед ним наче загус. Сашко зупинився. Візуально нічого не змінилося: ті самі папороті, те саме небо, той самий шлях. Він простягнув палицю вперед.

Те, що він побачив, заперечувало всі закони класичної механіки, які він вивчав в університеті. Палиця без жодного опору пройшла крізь «ніщо». Вона просто занурилася в порожнечу, наче в інший вимір. Сашко зробив крок вперед, намагаючись слідувати за своїм посохом, і в ту ж мить відчув Біль.

Це не був удар чи поріз. Це було відчуття дикої, нестерпної напруги в кожній клітині тіла, наче його нервову систему підключили до високовольтної лінії. Кожен м'яз скрутило судомою, а в очах спалахнули білі блискавки. Сашко відсахнувся, важко дихаючи. Біль зник миттєво, щойно він зробив крок назад.

— Механічна проникність при біологічному блокуванні, — прошепотів він, витираючи холодний піт. Його інженерний розум почав гарячково аналізувати ситуацію.

Він повторив експеримент. Палиця — нежива матерія, позбавлена складної нейронної активності — проходила крізь Екран абсолютно вільно. Він міг проштовхнути її на всю довжину, міг кинути камінь, і той зникав за невидимою межею, продовжуючи свій політ. Але варто було йому самому бодай кінчиком пальця торкнутися цієї межі, як організм відповідав хвилею болю. Екран не був стіною в механічному розумінні; він був селективним фільтром, що розпізнавав життя.

Сашко подивився вниз, на Пляж. Тиранозавр саме патрулював смугу прибою. Гігант підійшов до певної лінії, яку Сашко тепер міг чітко уявити, і раптом різко зупинився. Велетенська голова ящера хитнулася, він видав низький, вібруючий звук, у якому відчувався не просто гнів, а страх. Т-рекс знав про Екран. Він намагався перетнути його раніше — можливо, сотні разів — і пам’ять про цей біль була закарбована в його стародавньому мозку на рівні безумовного рефлексу.

— Ось чому ти не йдеш із пляжу, — Сашко сів прямо на базальт, відчуваючи, як тремтять коліна. — Ти не господар цього острова. Ти такий самий в'язень, як і я. Тільки твоя клітка трохи більша за мою.

Це відкриття докорінно змінило правила гри. Тепер Сашко знав:

Ізоляція: Він запертий у секторі, межі якого визначені не географією, а невідомою технологією.

Захист: Т-рекс ніколи не прийде за ним углиб острова, бо «Екран» для нього — священне табу болю. Але він також ніколи не зможе втекти від Сашка, якщо той знайде спосіб атакувати дистанційно.

Асиметрія: Неживі об'єкти (ракети!) можуть проходити крізь Екран. Це означало, що він може вести вогонь з однієї зони в іншу, залишаючись у повній безпеці.

Сашко подивився на свій посох. Неживе дерево пройшло там, де пасувало життя. Це був ключ. Весь його майбутній стратегічний план тепер мав обертатися навколо цієї незримої лінії. Він більше не був просто жертвою на скелі; він був оператором усередині експериментальної камери, який щойно зрозумів межі своєї клітки.

— Ну що ж, — Сашко встав, кинувши останній погляд на Тирана, що понуро розвертався біля невидимої межі. — Якщо я не можу вийти, я зроблю так, щоб цей простір належав мені повністю. Почнемо велику гру.

***

Сонце двадцять третього дня зависло над плато Кременчук, наче розпечена мідна монета. Сашко стояв у затінку своєї цегляної арки, тримаючи в руках базальтову плиту, що слугувала йому журналом. Настав час для того, що Жюль Верн назвав би «точним обліком ресурсів перед обличчям невідомого». Сашко не був мисливцем — досі його єдиним бойовим трофеєм була гігантська багатоніжка, що необачно заповзла до табору. Він залишався інженером, чия сила полягала не в убивстві, а в розрахунку.

— Отже, колего, проведемо ревізію, — пробурмотів він, дивлячись на ряди кераміки.

I. Енергетичний капітал (Рідка та тверда фаза)

Першим у списку був етанол. Двадцять літрів сімдесятиградусного спирту, розподілені по десяти керамічних посудинах об’ємом два літри кожна. Сашко вирахував, що це приблизно 16 кг чистого палива.

• Енергетичний потенціал: ~432 Мегаджоулі.

• Порівняння: У звичайній спиртовій лампі цього запасу вистачило б на 400 годин безперервного горіння. Якби у Сашка був двигун внутрішнього згоряння потужністю в одну кінську силу, цей об’єм дозволив би йому працювати без зупину майже добу. Це була його «швидка енергія», здатна миттєво перетворитися на тепловий удар.

Далі йшов деревний оцет (піролігнат). П’ять літрів каламутної, різкої рідини, що зберігалися в окремій великій сулії. Сашко не включав його в паливний баланс, але цінував як хімічний реагент. Оцтова кислота та метанол у його складі були ключами до майбутніх синтезів та каталізу.

Деревний дьоготь — 10 літрів густої маси у великому десятилітровому чані. Це був його стратегічний резерв вуглеводнів, сировина для герметизації та високомолекулярної хімії.

Деревне вугілля — 30 кілограмів (три мішки по 10 кг). При теплотворності 30 МДж/кг це давало колосальні 900 МДж жару. Цього вистачило б, щоб переплавити тону базальту або підтримувати роботу реактора протягом багатьох діб.

II. Бюро мір, ваг та ємностей

Сашко склав повний перелік свого керамічного парку, виготовленого на гончарному колі:

• Головний чан: 1 ємність на 15 літрів (для бродіння).

• Стандартні блоки: 10 судин по 2 літри (герметичне зберігання спирту).