Сашко з Політехніки проти ТираноZавра. Глава 6

Глава 6,

в якій Сашко проводить хімічну атаку на крохмаль, а деревний оцет стає ключем до цукрування. Дикі дріжджі проти мезозойських бактерій. Монгольський дистилятор та перша крапля чистого етанолу. Чому дезінфекція — це справжня магія, а спирт — це не напої, а зброя.

Дванадцятий день почався з усвідомлення: його біологічна оболонка дає збій. Опік на передпліччі, отриманий під час вибуху реторти, виглядав кепсько. Почервоніння поширилося далі, а краї рани стали гарячими на дотик. Сашко, використовуючи свою нову лінійку на скелі, заміряв зону запалення — вона виросла на 1,5 сантиметра за добу.

— Тобі потрібна «важка хімія», Саня, — промовив він, розглядаючи рану крізь лінзу з краплі води на широкому листі. — Якщо ти не стерилізуєш це зараз, через три дні ти станеш частиною харчового ланцюжка грибків.

Він знав, що шукати. На межі його плато росли велетенські Саговники (Цікадові) — ті самі «пташині дерева» з минулої глави. Їхні товсті стовбури були справжніми складами енергії. Всередині, під жорсткою корою, ховалася серцевина, вщент забита крохмалем — саго. Але Сашко, як інженер, пам'ятав головне застереження: саговники — це хімічна пастка. Вони містять циказин — потужний нейротоксин та канцероген.

Сашко взяв лопату та ніж. Робота була важкою. Його 103 кілограми (хоча метрологія важеля вчора підказала, що він «схуд» вже до 98) працювали на межі витривалості. Він зрубав один молодий саговник і почав вичищати серцевину. Це була біла, волокниста маса, що нагадувала дуже щільну картоплю.

— Твій перший етап — детоксикація, — Сашко почав розтирати масу плоским каменем у своєму новому десятилітровому керамічному чані.

Він використав метод промивання. Циказин добре розчиняється у воді. Сашко наливав воду зі свого арика, ретельно перемішував крохмальну пульпу і зливав каламутну рідину подалі від табору. Він повторив це сім разів, використовуючи свій літровий еталон для точного вимірювання об’ємів.

— Сім екстракцій за канонами хімічної технології, — він витер піт із лоба. — Кожне промивання зменшує концентрацію токсину в геометричній прогресії. Тепер у мене є чистий крохмаль. Але крохмаль — це лише складний полімер, довгий ланцюжок глюкози, який дріжджі не зможуть розірвати самотужки.

Він дивився на білий осад на дні чана. Це була його сировина. Але щоб перетворити цей «білий пил» на спирт, йому потрібна була ще одна хімічна операція — гідроліз.

***

Сашко дістав одну з ємностей, отриманих після перегонки деревини — деревний оцет. Це була темна, смердюча рідина, суміш оцтової кислоти та метанолу. У нормальному житті він би ніколи не наблизився до такого «реактиву», але тут це був його єдиний доступний каталізатор.

— Крохмаль — це замок, — Сашко поставив горщик із промитим саго на вогонь. — А кислота — це відмичка, яка розіб’є полімер на прості моносахариди.

Він почав процес кислотного гідролізу. Додавши деревний оцет у чан із крохмалем, Сашко почав повільно нагрівати суміш. Хімічно це виглядало як руйнування глікозидних зв’язків під дією іонів водню.

Через дві години варіння біла суспензія почала змінюватися. Вона стала прозорою, потім жовтуватою і набула характерного солодкувато-кислого запаху. Сашко обережно вмочив палець і спробував на язик. Гіркота зникла, поступившись місцем виразній солодкуватості з оцтовим присмаком.

— Цукрування завершено, — констатував він. — Тепер у мене є глюкоза. Але вона все ще в «отруйному» середовищі оцту. Дріжджі помруть у такій кислотності.

Йому потрібна була нейтралізація. Сашко згадав про попіл у своїй печі. Попіл — це карбонат калію та кальцію, лужне середовище. Він почав обережно додавати попіл у розчин. Рідина зашипіла, виділяючи вуглекислий газ. Сашко стежив за реакцією, поки шипіння не припинилося.

Тепер у нього був ідеальний «бульйон» для бродіння. Солодкий, нейтралізований, стерильний після варіння. Залишалося лише знайти тих, хто вдихне в цю солодку воду життя — дріжджі.

***

Тринадцятий день став днем «засіву». Сашко розумів, що дріжджі існують мільйони років. Вони мають бути скрізь — на шкірці доісторичних плодів, на листі Бенетит, у самому повітрі. Він зібрав кілька пригорщ жорстких ягід з найближчого куща, які виглядали найбільш «цукристими», і розчавив їх прямо в чан із підготовленим розчином.

— Оживай, мій Рідкий Голем, — прошепотів він, накриваючи чан шматком чистої шкіри папороті. — Це твоя істина — перетворення цукру на енергію та спирт.

Через кілька годин чан «заговорив». Почулося ледь помітне шипіння, а на поверхні з’явилася дрібна біла піна. Дикі дріжджі Мезозою, відчувши ідеальне середовище, почали свою роботу. Вони розщеплювали глюкозу, виділяючи вуглекислий газ та той самий заповітний етанол.

Сашко сидів біля чана і слухав цей процес. Це було схоже на шепіт. Мільярди мікроскопічних організмів зараз працювали на нього, виконуючи найскладнішу біохімічну роботу. Він згадав свіою дачу, осінь, збір яблук Там він так само слухав, як грає сидр або вино. Але тут ставки були іншими. Там це було задоволення, тут — це була медицина.

Він замислився над ККД цього процесу. Дріжджі забирали частину енергії собі для розмноження, але залишали йому висококонцентрований енергоносій. Спирт — це ідеальне паливо. Він не дає кіптяви, він має високу октанову характеристику, і він — найкращий розчинник.

Проте рана на руці продовжувала пульсувати. Бактерії теж не спали. Це були перегони на випередження: хто швидше — дріжджі в чані чи інфекція в його крові? Сашко зважував свій кілограмовий еталон і розумів, що кожна година бродіння додає йому відсоток спирту в «бразі». Йому потрібно було дочекатися максимуму, перш ніж розпочати фінальний етап — велику дистиляцію.

— Терпи, Саня, — сказав він собі, дивлячись на піну, що піднімалася все вище. — Завтра ми переженемо цей «суп» на дух. І цей дух врятує твою плоть.

***

На п'ятнадцятий день «Рідкий Голем» у чані затих. Шипіння вуглекислого газу припинилося, піна осіла, залишивши по собі каламутну рідину з різким, хлібно-кислим запахом — брагу. Сашко розумів, що концентрація етанолу там не перевищує 10–12%. Цього було достатньо, щоб сп’янити дрібного динозавра, але замало, щоб убити колонію стафілококів, яка вже почала формувати гнійне вогнище на його передпліччі.