Хомик

ХОМИК

Це був визначний день: поява нового мешканця в домі. І ним був довгошерстий сірійський хом’ячок з двома маленькими чорними ґудзиками-очима на фоні білої й надзвичайно пухнастої шерсті. Поки Сашко готував йому дім, облаштовуючи новеньку клітку усім необхідним для комфортного проживання домашнього вихованця, Хомик спав у скляній банці, сховавши мордочку в білу м’яку перину шерсті. Сашко облаштував йому і хатинку для сну, і годівничку зі спеціальним кормом, і напувалку з водою, і навіть колесо для фізичних вправ. Потім запустив тваринку в клітку й спостерігав як пухнастий вихованець бігає навкруги, обдивляючись й обнюхуючи свою територію. Сашко кинув Хомику кілька білих паперових серветок й той одразу взявся до роботи: почав вправно жмакати серветки маленькими лапками, рвати на шматочки та злегка пережовувати, аби згодом використати цей невибагливий матеріал для будівництва свого м’якенького гніздечка.

Якийсь час Хомик жив без жодних проблем та неабияк радував Сашка, лазячи по клітці, немов мавпочка, й звисаючи вниз головою, немов цирковий акробат, тримаючись однією лапкою за прутик. Інколи він намагався протиснути мордочку крізь залізні прути клітки, але в нього нічого не виходило. Тоді Сашко, аби втішити свого улюбленця, давав йому шматочок свіжої морквини або яблука, або родзинки, так як це все було улюбленими ласощами маленького вихованця. І хоча й татові ночами Хомик заважав спати, здійснюючи довгі нічні забіги на своєму пластмасовому колесі, однак усі члени родини любили його.

Та одного вечора Сашко помітив, що у коробці з-під корму, занадто швидко зникає їжа. Годував хом’ячка тільки Сашко й тільки він дивився за тим, щоб його вихованець завжди мав достатньо корму, вчасно купуючи його у зоомагазині. Щоб впевнитись у своїх дивних підозрах, Сашко заміряв кількість корму на вагах й потім пішов до ліжка. На ранок найпершою справою для Сашка було знову ж таки переміряти кількість наявного корму у коробці. І кілька грамів таки не вистачало, що продовжувало дивувати Сашка. Для більшої впевненості він провів цей слідчий експеримент двічі і щоразу корму ставало все менше і менше. До того ж Сашко помітив діру у коробці та розсипані зернинки, якими був висипаний шлях аж до кута під шафою. «Що за дивина?!» - не міг второпати хлопчина й з цією загадкою попрямував до тата.

Огледівши місце злочину, тато одразу ж зметикував, хто може бути цим загадковим злодієм й поставив біля хом’ячкового корму липку пастку. На ранок Сашко почув слабкий писк під шафою й чимдуж побіг поглянути на того злодія, що так довго водив усіх за носа. Ним виявилася звичайнісінька темно-сіра хатня миша, яка була за розмірами можливо навіть менша за хом’ячка. Вона безпорадно попискувала, намагаючись вирватися з липкого полону, й Сашкові навіть стало жаль непрохану гостю.

- Але брати чуже – це недобре, - мовив він до неї. – Крадіжка – це злочин, за таке саджають у в’язницю.

Миша у відповідь лише жалібно пискнула.

- Тато, може, ми її відпустимо? Вона сказала, що більше так не буде.

- Справді? Так і сказала? – посміхнувся тато. – Ну, тоді, звісно, відпустимо.

Тато виніс мишу на вулицю, але після піймання злодія, зникнення корму не припинилося. «Миша знову повернулася, - подумав Сашко. – Ет, не дотрималася чесного слова й тепер татко точно її покарає». Та наступного разу у пастку спіймалися одразу дві миші і лише після цього крадіжки нарешті припинилися.

Сашко часто брав Хомика із клітки, щоб попестити його в руках або прогуляти лабіринтами, власноруч збудованими із пластмасового конструктора. Одного ранку він, як завжди, хотів дістати вихованця із клітки, щоб погратися з ним, але з жахом помітив, що клітка відчинена і тваринка зникла. «Невже вчора я забув зачинити клітку?» - перелякано подумав Сашко. – «Де ж я тепер його шукатиму?». Хлопчині на очі почали навертатися сльози від розпачу, але в ту ж мить він раптом почув якесь шурхотіння на кухні. Обережно крадучись, він пішов на звук, який було чутно з-під обіднього столу. Піднявши скатертину, Сашко з полегшенням зітхнув: там метушилося пухнасте створіння, збираючи післяобідні крихти собі за щоки. Він швиденько схопив Хомика, поки той знову кудись не чкурнув й задоволено поніс до клітки.

Та на цьому пригоди у хом’ячка не закінчилися. Він, як справжній представник сімейства гризунів, постійно все гриз: і свою хатинку, і дерев’яне дно клітки, і залізні прути… І, оскільки дно клітки було всипане спеціальним настилом, ніхто й не помітив, що за досить короткий час Хомик вигриз діру у підлозі свого помешкання й тим шляхом чкурнув кудись. Довго тоді Сашко шукав його й уже було втратив надію, та тваринка, як ні в чому не бувало, через кілька днів вилізла з-під ліжка й гайнула далі з кімнати у своїх справах. Однак, Сашкові руки виявилися швидші й за хвилину Хомик знову був у своїй клітці, здивовано оглядаючись навкруги. Де і як ця тваринка жила всі ці дні – так і залишилось загадкою для усіх членів родини. «Можливо він ходив у гості до мишок, - міркував собі Сашко, - а можливо просто десь переховувався, полюючи вночі за крихтами на кухні». Та про всяк випадок він купив Хомику шматок крейди, щоб той мав можливість задовольнити свій нестримний інстинкт гризуна й більш не втікав нікуди…