Смугастики

СМУГАСТИКИ

Тато Сашка тримав невелику пасіку з кількох вуликів й дуже бажав прикріпити любов до медової справи своєму сину. Він щоразу розповідав про життя бджолиних сімей, про догляд за вуликами та способи забору меду. З татових розповідей Сашко дізнавався багато цікавого. Виявляється, що у кожної бджолиної сім’ї є своя королева Матка, яка народжує багато нових маленьких бджілок, є також бджоли-воїни, які захищають вулики, але найбільша кількість робочих бджіл, які збирають нектар і годують усю сім’ю.

Одного дня, коли Сашко з мамою повертався додому, подзвонив тато й зробив дивне застереження по телефону про те, що вони мають чимось накритись і якнайшвидше бігти додому.

- Що сталося? – здивувався Сашко.

- Бджоли… - коротко відповіла мати.

Сашко, закутавшись у кофту з капюшоном, зайшов у подвір’я й не повірив своїм очам. Бджоли літали всюди та агресивно гуділи, намагаючись вкусити усіх, хто траплявся їм на шляху. Це була наче військова атака, стрімка та неочікувана. Собаки та коти поховалися, не кажучи вже про сусідів. Мама якнайшвидше потягнула здивованого Сашка до хати.

- Що відбувається? – почувся мамин голос, щойно вони ступили на поріг.

З інтонації її голосу Сашко зрозумів, що мама була зовсім не в захваті від цього бджолиного свавілля, яке коїлося на подвір’ї. «Ще б пак! - думав Сашко. – Де це видано, щоб бджоли були страшніші за сторожового собаку і не те, щоб чужих відлякували, а й навіть своїх не впускали до власного дому».

Виявляється, у періоди, коли навкруги мало цвіту, бджоли, рятуючись від голоду, можуть нападати на чужі вулики з метою грабунку і відповідно комахи-захисники стають більш агресивними, сприймаючи усіх, хто поруч, за ворогів.

- Тато, у них що війна? – зробив висновок Сашко.

Тато у відповідь посміхнувся:

- Ну, не зовсім війна, так, місцеві розбірки… Але не хвилюйтесь, я вже замовив нові матки спокійної породи. А якщо в бджолиному королівстві буде добра королева, то й усі піддані стануть такими ж.

- Це чудова новина, бо я дуже боюся бджолиних укусів.

Згодом тато замінив злих королев на добрих, як і обіцяв. І Сашко вже навіть міг ходити між вуликами, дістаючи м’яча, котрий закотився під час гри, й не бути при цьому покусаним. Та одного разу Сашко побачив хмару бджіл над вуликами і, неабияк перелякавшись, помчав додому, гукаючи:

- Тато, тато, у бджіл знову війна! Швидко іди подивись!

Тато вийшов за сином, але побачивши комашину хмару, швидко повернув назад. Сашко здивовано спостерігав за татом, який набрав повне відро води й почав «святити» бджіл.

- Що ти робиш, тату?!

- Добре, синку, що ти вчасно помітив цей рій, бо він вже готувався до втечі. Мабуть, бджолам стало тісно у вулику. Я бризкаю на них водою, щоб вони думали, що починається дощ й нікуди далі не втікали. Потім я переселю їх в новий дім.

Сашко дивився на дії свого тата і все думав: здогадаються бджоли, що це ніякий не дощ, чи ні. Але бджоли не здогадалися й татова хитрість допомогла зберегти цілу бджолину сім’ю.

Сашку було цікаво дізнаватись про бджіл все нові і нові речі, а як смачно було частувати перший травневий мед, такий золотисто-карамельний, солодкий та ароматний. Полюбляв дивитися як він стікав з ложки, вимальовуючи візерунки на тарілці, й потім злизувати усе це до останньої краплини.

Полюбляв також спостерігати як весною прокидаються бджоли від зимівлі, такі сонні, що їх навіть можна торкнутися й погладити їхні пухнасті спинки. Частенько Сашко милувався цими крилатими комахами аж до поки одна не вподобала його настільки, що хлопчині довелося від неї втікати. Бджола виявилася дуже настирною. Вже й не знати, що їй так не сподобалося, але вона переслідувала Сашка навколо хати і, де б він не сховався, всюди його знаходила. Як не намагався Сашко відмахнутися від неї, але все ж таки відвідав цієї болючої бджолиної отрути.

- Ой, як боляче! – закричав він, тримаючись за вухо, й чимдуж побіг додому.

Вдома мама вийняла жало й приклала до місця укусу холодне. Та попри всі заходи на ранок Сашко був схожий на слоненя з одним великим вухом. Тому, виходячи на вулицю, прикривався кашкетом з козирком на бік, аби ніхто не помітив його розпухлого й почервонілого вуха. Якийсь час він неабияк ображався на бджіл, але вухо через кілька днів стало звичайним й Сашко пробачив комахам. Тим більше, що бідолахи теж страждають, коли втрачають своє жало. Після цього випадку Сашко вже став менше підходити до бджіл, особливо коли в господарстві з’явилися нові цікаві пернаті мешканці.