Післямова

- Ну от і все! – сумно посміхнулася жінка двом стомленим шибеникам, дбайливо вкриваючи їх пухнастою ковдрою. – А тепер спати!

- Але, бабусю! - обурилися діти абсолютно одночасно.

- Досить! - перервала вона всі спроби виплутатися з теплого кокона.

- А вони побралися? – з палаючими цікавістю очима запитала дівчинка. – У них було багато дітей?

- Бабусю, але з Саша закінцила академію? А вона і вплавду плацювала в Таємній канцелялії? Лоскажи-и! - захникав хлопчик.

- Ще й як працювала, - почувся від дверей спокійний чоловічий голос.

До кімнати повільно увійшов високий, все ще стрункий зеленоокий чоловік похилого віку. Він ніжно поцілував жінку в щоку і затис її долоню у своїй.

- Дідусю! – зраділи діти.

- Вона там все з ніг на голову перевернула, - добродушно реготнув чоловік. – Герцог Азарійський не знав, радіти йому чи рятуватися втечею.

- Ти перебільшуєш, - награно обурилася жінка.

- Аніскільки! - він дивився на свою супутницю щасливими закоханими очима. - Батько не раз сам мені в цьому зізнавався, коли тебе не було поряд… Так, у них були і діти, і навіть онуки! А ще цілий світ і величезне кохання…

Кінець

Від автора

Щиро дякую всім, хто залишався з Сашею та героями циклу до самого кінця! Сподіваюся, у Вас ця історія викликала стільки ж приємних емоцій під час прочитання, як і у мене під час її написання. Якщо це так, заходьте до нас у гості ще! Ми з героями нової книги дуже на вас чекатимемо!

З повагою, Автор