57 розділ

Саша

Ну от і все! Думаю, це і буде останній розділ моєї розповіді. Чому? Тому що далі я розраховую на світле та безхмарне майбутнє. Ні, звичайно, не все буде гладко! Думаю, нам із Ізміром ще багато чого доведеться пережити. Так просто цей пройдисвіт від мене не відстане, та й я не так уже, щоб проти нашого подальшого спілкування. Все-таки він давно вже частина нашого з Куро життя. Та й зв'язок зміцнився настільки, що нам або бути разом, або просто поруч. Інакше вже не вийде. Та-ак, прошляпила я той момент, коли можна було повернути назад! Не знаю чому, та іноді мені здається, що дехто довідався про наслідки ритуалу, і тим настирливіша була його присутність.

Загалом всю почесну компанію перед фактом я поставила, добро на навчання отримала. Тепер можу із чистою совістю повертатися до гуртожитку. Хвилююся тільки про одне, як сприймуть новини мої друзі. Аби тільки не відвернулися! Все-таки я надто прив'язалася до них. Важко буде розривати наші стосунки.

Зазвичай після новоліття студенти отримують два тижні канікул, та цього року їх скасували. Всі сиділи по кімнатах і зубрили пари. Своїх хлопців я знайшла в кімнаті Карла та Рікса, як і завжди. Хвилювалася до тремтячих колін. Чомусь мені перед очима весь час мерехтіли їх перекошені від зневаги обличчя. Найстрашніше буде, якщо вони просто мовчки підуть. Нехай кричать, зляться і навіть заліплять кілька ляпасів (у рамках розумного, звичайно), але тільки не відвертаються. Це буде нестерпно!

Тремтячими пальцями, невпевнено постукала в зачинені двері. Почулася човгаюча, до болю знайома, хода Беркара. Невже він знову виріс? Куди вже більше?

Кілька млосних секунд і двері відчинилися. На мене дивилися здивовані карі очі.

- Саша? - пробасив він. - Ти чому стукаєш? Блідий весь, як полотно! З тобою все гаразд? Образив хто? Ти тільки скажи, а я вже його!..

Радісно посміхнулася і сама кинулася обіймати цього здорованя. Я сумувала! Навіть не підозрювала, наскільки мені не вистачало поряд таких, простих людських почуттів.

Карл втягнув мою дрібну в порівнянні з ним тушку всередину і відсторонився. Він виглядав трохи приголомшеним. Пройшовся по мені здивованим поглядом і різко почервонів, дивлячись на мене трохи нижче шиї. Ох, так! Я ж сьогодні без корсета!

- Тут така справа… - зам'ялася, опустивши очі.

У кімнаті повисла мертва тиша. Рікс спробував було вставити свої п'ять копійок, але бойовик підняв кулак і хлопець смиренно притих.

- Загалом, мене звуть Олександра Грейс і я Знаюча, ну, або, як говорили раніше, маг життя. Ви вибачте мені за те, що обманювала! Я не спеціально!.. Точніше спеціально, звичайно! Просто я намагалася вижити за всяку ціну! Розумієте, закони у вашому світі такі, що для мене не було іншого виходу… Ось і довелося ховатися. Але тепер все зміниться! Імператор підписав указ про законність мого навчання… Якось так…

Затримала подих, з жахом очікуючи реакції оточуючих на мої сумбурні зізнання. От зовсім не так мені це уявлялося, але чого тепер…

- Ну, нарешті! - почулося полегшене зітхання Гурія. Ми всі синхронно перевели шоковані погляди на хлопця. - Чому ви дивуєтесь? Я, зрештою, цілитель чи хто? Можливо ти думала, я не зможу зіставити твої щомісячні відлучки та перепади настрою з деякими особливостями жіночого організму? Не приховую, ти обдурила всіх! Аура, хода, поведінка, навіть фізичні дані були непоганими, але відсутність кадика… Знаєш, гадаю, якби не наше близьке знайомство, я б теж нізащо не здогадався…

- І ти мовчав? – обурився Рікс.

- А що я мав робити? – спокійно відповів цілитель. - Якщо ви самі цього не бачили, то це не моя вина. Саша переховувалася не просто так, це я зрозумів давно. Тож не судіть суворо. Тільки наша дружба для мене важливіша, аніж усілякі забобони!

Полегшено видихнула! Здається, у мене щойно з плечей звалився величезний тягар. Навіть дихати полегшало.

- Дівчина, значить, - хмикнув Альбін. - Доведеться тепер припинити ходити перед тобою в одних труселях.

Одночасно всі хлопці стали схожі на помідори, такі ж червоні та рум'яні. Думаю, саме зараз остаточно спала вся напруга між нами. У мене від щастя розповзлися губи до самих вух. Як же я скучила за всім цим!..

За розмовами не помітили, як пройшов увесь вечір та майже половина ночі. Задоволена і розслаблена, разом із Куро поверталася до найкращої в світі кімнати 313. Ну і що, що там знову треба прибирати? Завтра все зроблю! Головне, мене прийняли такою, якою я є, і більше не доведеться ховатися! Ще б з Джо поговорити… Ось за ким, десь глибоко всередині, тужило моє серце!

Тільки замість улюбленого дядечка, біля дверей на нас чекав Ізмір. Здивовано оглянула хлопця, але перешкоджати його посяганням на мою кімнату не стала.

- Бачу, ви поговорили, - посміхнувся Азарійський, присідаючи на стілець біля письмового столу. – Радий, що в тебе все гаразд…

- Ти пів ночі чекав мене біля дверей для того, щоб спитати про моїх друзів? – запитливо підняла брову. – Навіщо прийшов? Викладай уже!

Якийсь час хлопець просто дивився на мене. Найдивовижніше, що як не намагалася, спіймати жодної його емоцій, так і не змогла. Що відбувається?

- Думаю, нам треба поговорити! – цілком серйозно відповів Ізмір.