56 розділ

Саша

Коли прибули співробітники Таємної канцелярії, вже все скінчилося. Гості роз'їхалися по домівках, прислуга прибрала кімнати після свята, запалила по всьому замку світло і вишикувалася в холі, а молодий барон сидів у кріслі, яке охороняли міські стражі. Хоча «охороняли», це надто голосно сказано. Чоловік плескав сонними очима і абсолютно не розумів, що навколо коїться.

Так-так! Це моїх рук справа! Довелося підчистити нашому вченому-артефактору пам'ять. Не вистачало ще, аби в майбутньому він знову додумався використовувати Знаючих у своїх жадібних цілях (а ще я була страшенно розлюченою!). Саме тому прибралася в його голові начисто. Зараз у нього рівень розвитку як у п'ятирічної дитини. Ні, я не настільки садюга, згодом і за належної старанності він зможе всьому навчитися заново. Тільки тепер за ним ретельно стежитимуть!

Ізмір спочатку спробував мені завадити, бачте, після цього його не можна буде по-справжньому покарати. От тільки спокійне майбутнє моє і мох колег набагато важливіше за деякі принципи і правила! Було ще величезне бажання знищити всі напрацювання, бажано разом із замком, але тут мені вже розгулятися не дозволили. А шкода! Яке б величезне багаття вийшло.

Таємники прибули на світанку. Усіх допитали, все оглянули, записали і навіть зняли на магічні камери. А до обіду нарешті доставили наші стомлені, сонні та голодні тушки до таверни. Всередині було так само прохолодно і темно. Міна, незважаючи на все пережите, до останнього сподівалася, що повернеться додому, а тато вже там. Бідолашна дівчинка зовсім засмутилася...

Швидко нагодувавши її, поклала спати біля теплого каміна. Вона геть-чисто відмовилася підніматися в кімнату. Ізмір обіцяв, що чоловіка обов'язково знайдуть, запишуть свідчення та відпустять додому. Але коли це ще буде?

Прокинулися всі разом пізно ввечері, вже після десятої. Голова гуділа, наче й не лягала. Добре, що збори бабусі Рогнеди завжди з собою. Заварила чай, дістала із «засіки» рештки печива і запросила всіх за стіл. Потрібно було вирішувати, що робити далі. Особливо це було важливо для Міни. Поки батько не повернувся, ми несемо за неї відповідальність!

- Що скажеш, якщо я заберу тебе із собою? - запитала у сумної дівчинки. – Звичайно ж, доведеться якось домовлятися з ректором, аби він дозволив тобі пожити в моїй кімнаті… Але, знаєш, імператор у такому боргу переді мною, що, гадаю, не відмовить у маленькому проханні.

- Навіщо їй жити в гуртожитку, якщо в Азарійський неподалік величезний особняк? Там за нею і доглянуть, і нагодують. Вона матиме власну кімнату! Можна буде навіть вчителів запросити, – обурився Ізмір.

Він взагалі останнім часом дивний. Те, що ходив за мною скрізь, немов тінь, то таке, вже майже й не напружувало, зрештою, я звикла завжди бути в компанії Куро. Що ж, тепер нас буде троє... А ось те, що він намагався максимально полегшити моє життя, це в новинку! То руку подасть, щоб я з карети вибралася, то від вітру своїм плащем укриє, то стілець принесе, щоб відпочила. І таке інше. Дивно якось! Несподівано, я сказала б, і незвично!

- Ні! – насупилась дівчинка. - Якщо я поїду звідси, то з Сашею не розлучатимусь!

- Але в неї сесія починається за тиждень! – наполягав хлопець. - Вона не зможе тобою займатися!

- Ні! – стояла на своєму малеча.

- Як ти не розумієш?..

В цей момент хтось голосно постукав у задні двері таверни. Ми всі завмерли, наче ховрахи. Кого б це могло принести на ніч?

Гвардійці синхронно підвелися і попрямували до виходу. Я мовчки пішла за ними. Азарійський спробував обуритись і навіть зупинити мене, та нічого не домігшись, відчепився. Йому час уже звикнути, я завжди сама вирішую, що і коли мені робити! Я не місцева кисейна панночка! Нема чого нас порівнювати!

По той бік дверей стояв змучений, весь у синцях і саднах, чоловік. Він оглянув нас одним оком, що якимось дивом не запливло до кінця, хмикнув і спробував прорватися всередину. Гвардійці переполошилися, схопили гостя і скрутили в баранячий ріг. Придивившись уважніше, зрозуміла, я його точно знаю.

- Відпустіть! – наказала надто старанним охоронцям. – Здрастуйте, пане Тенолд. Добряче ж вас життям побило!

Як виявилося пізніше, вже після радісних криків, сліз та обіймів, господаря таверни тримали в особняку місцевого мера. Спільник барона час від часу навідувався до ув'язненого і зривав на ньому свою накопичену за день злість. Але сьогодні під ранок мер заявився з чітким наміром його вбити. Він щось кричав про провал проекту, про те, що незабаром за ним прийдуть, і що він повинен знищити всі докази. Як тайники дізналися про місце його ув'язнення, пан Тенолд не знав, та від душі був вдячний рятівникам. Йому навіть пропонували допомогу цілителя, але чоловік відмовився, стрімголов попрямувавши до рідного дому. Адже десь там, за словами слідчого, на нього мала чекати донька.

Ось так усі наші суперечки відмелися самі собою. Міна вважала за краще залишитися з батьком, проте обіцяла наступного року обов'язково проїхати на навчання в храм богині Діділії, доки не відкриється аналогічний в Орревілі. Тож вранці ми з чистою совістю покинули місто. Настав час повертатися! Я й так забагато пропустила. Встигнути б наздогнати!

Ізмір Каррітер Азарійський