55 розділ

Саша

«Як знайду? Як знайду?» Теж мені залагодив. За запахом! Як іще! Даремно, чи що, я посміхалася на всі тридцять два цьому телепню і вдихала аромат його парфумів на всі легені, аж голова крутилася. Запашок, до речі, у мажора з щурячою віддушиною. Часто по підвалах вештається, чи що?

Дивний тип, скажу я вам! Та й замок у нього не кращий. Скрізь темно, ніби він на освітленні економить, прислуга зашугана якась, кутки запорошені... Не здивуюся, якщо в цього ліерда свої ж обкрадають.

Кабінет знайшовся на другому поверсі, хоча ніс наполегливо відводив мене кудись у підвал. Невже я мала рацію, і барон – любитель темних сирих приміщень? Обшукавши всю кімнату, перебравши кожен списаний листок, нічого не знайшла. Кошториси, звіти, плани розвитку міста. Данков виявився дуже розумним і далекоглядним чоловіком, незважаючи на свій безглуздий, навіть кволий вигляд. Як на мене, надто худий і прилизаний! Але це особисто моя думка. Загалом розчарування накривало з головою!

Втомлено впавши у величезне господарське крісло за робочим столом, придивилася до милих статуеток різних міфічних тварин, які явно давно тут стояли. Зрозуміла важливе, всі вони були в пилюці, крім однієї. Як просто! Ото вже дурепа! Схопила крихітне лоша з крилами і потягла на себе. Щось голосно клацнуло з боку книжкової шафи і ця ж шафа повільно від'їхала вбік. А ось і схованка!

Ух! Навіть адреналін у крові скипів! Може, мені й справді після навчання до Таємної канцелярії податися? Це затягує більше азартних ігор!

За стіною виявилася ще одна кімната, а в ній шафи, полиці та полички, завалені кресленнями якихось прикрас, зразками розробок Данкова та ще купою всякого барахла! Та тут мені довіку не розібратися! Важко зітхнувши, полізла до записів. Це хоч би прочитати змогу! У схемах артефакторів я не сильна від слова "зовсім"!

Просидівши над паперами близько години, зрозуміла, господар розробляв якийсь артефакт, здатний полегшити роботу цілителів шляхом передачі магії від однієї людини іншій. Він не просто виліковуватиме хвороби, він повертатиме з того світу. Насторожило інше, то тут, то там прослизала згадка про магів життя. Схоже, це була тема дисертації горе-вченого. Ось чому він не зміг її закінчити! Магів життя не існує, а про Знаючих він не підозрював… Чи підозрював?

Що, якщо він напевне знає про здібності Міни? Що, якщо вона потрібна йому не заради цікавості? Адже він міг розрахувати можливість її появи в замку. Він міг спробувати заманити дівчинку заарештувавши її батька! Виходить, ми самі привели її в лапи павука.

- Міна! - підскочила з місця, усвідомивши, що у дівчинки досить авантюрний характер, аби вирушить на пошуки тата самостійно. Ізмір точно не встежить, до ворожки не ходи!

Підбігши до дверей, зрозуміла, що вони замкнені. Кілька відпираючи заклинань розсипалися золотими іскрами. На кімнаті стояв потужний щит. І що тепер робити? Ламати! Тільки ні пульсари, ні батоги пробити захист не змогли… Всередині зароджувалася тривога.

Ізмір Каррітер Азарійський

Він нервував! Час повільно збігав, а Саша все не поверталася. Десь далеко всередині, він відчував, що з нею все добре, і тільки це змушувало його не рухатися з місця, продовжуючи випромінювати доброзичливість і люб'язність до набридливих гостей.

- А де твоя чарівна супутниця? – невдовзі поцікавився господар будинку. - Щось я давно вже її не бачу. Невже заблукала?

- У такому великому замку не дивно загубитися, - безтурботно посміхнувся герцог. - Думаю, вона скоро повернеться. Ти ж знаєш цих дівчат, якщо вже почнуть чепуритися, від дзеркала не відірвеш!

Вільям гидливо скривився, та за мить уже взяв себе в руки.

- Вона гарна! Я навіть сказав би, не така, як усі. Значить, не боїшся, що її вкрадуть?

Ізмір скрипнув зубами, але промовчав. Йому не подобалося, в який бік повернула розмова.

- А я дивлюся, ти й справді закохався! - з’єхидничав барон. - Невже одружитися надумав?

- О-ля моя наречена, - затнувся хлопець. - Що поганого в тому, що я їй довіряю?

- Нічого, - усміхнувся чоловік. - Та минуло вже більше години, а твоєї дами все немає. Може мені відправити слугу на її пошуки?

І стільки зневаги у голосі, що навіть Ізміру віддало гіркотою. За що ця людина так зненавиділа його супутницю? Чи це його істинне відношення до всіх жінок?

- Не треба, - холодно відповів Азарійський. – Я сам її знайду!

Хруснувши кісточками пальців, він і справді вирушив на пошуки цього ненормального дівчиська. Куди вона могла подітися? Бути відданою своїй справі це добре, але треба й про конспірацію дбати. Обіцяла незабаром повернутися, а на ділі вже більше години десь пропадає. І що тільки він у ній знайшов? Безвідповідальна, шкодлива, самовпевнена, абсолютно непокірна, сильна, смілива, добра і неймовірно красива… Так, він закоханий! І це помітно навіть з боку.

Що ж, він її не змушував, вона сама назвалася його нареченою. Тепер шляху назад не буде! Слово імператора – закон! Він майбутній імператор, і він вирішив!

- Змирись, люба! Я не відступлюся!

Роздуми хлопця перервав дзвін розбитого скла в кімнаті, повз яку він проходив. Чому йому здається, що без Саші тут не обійшлося?