54 розділ

Саша

План був простий і складний водночас. Потрібно було пробратися до будинку барона та довести незаконність його дій. Будь-яких дій! А інакше ми не зможемо притягнути його до відповідальності. Добре що, ми прибули до Орревіля якраз напередодні нового року. Ну, чи новоліття, як кажуть тут. Звичайно, барон має влаштувати свято, і ми обов'язково туди потрапимо. Але спочатку, покупки!

Сукні, білизна, панчохи, туфельки, стрічки та шпильки. Стільки всього, голова кругом! Собі окремо, Міні окремо. На вулиці зима, потрібна шубка... дві шубки. А ще ж зачіска! Ви пробували колись пробитися в салон краси, до прикладу, в день випускного? Сьогоднішні перегони дуже нагадували біг із перешкодами. Скоріше б настало завтра!

Уф!.. Це було важко! Я ніколи не любила шопінг, ні там, вдома, ні на цьому світі. Як на мене, то пари штанів та сорочок цілком вистачає, щоб почуватися комфортно. Але місцеві ліерди, незважаючи на утиски, завжди примудрялися виглядати дуже привабливо. Навіть деякі городянки дозволяли собі більш яскраві вбрання у святкові дні, що вже про мене говорити. Доводиться відповідати статусу розпещеної розкішшю нареченої герцога Азарійського. Щоправда, у відносно невеликому Орревілі, де всі всіх знають, не так-то легко відшукати сукню, гідну палацу імператора. Що ж, ми чудово вміємо креативити!

Загалом, зачіска (Так-так! Довелося відростити волосся. Магія мені на допомогу!), макіяж та перешивання суконь, зайняли майже весь день. Добре, що за все платить Азарійський. Міну вирішено було взяти з собою. Буде як відволікаючий фактор для барона. «А як же Ізмір?» - запитаєте ви. А ніяк! Цей пройдисвіт приїхав за мною з парадним костюмом у сідельній сумці. У мене складається відчуття, що він не за мною їхав, а як мінімум мимо проїжджав, дорогою на якийсь бал. Хоча, так воно і сталося в результаті!

Думаю, я виглядала добре, враховуючи, в якому шоці перебував цей балабол. Не приховую, це приємно, коли ти подобаєшся оточуючим. Всього на секунду, я відчула себе справжньою ліердою, або навіть принцесою, не навченою, до речі, ходити на підборах. Виявляється, це дуже незручно, та й сукня незвично сковувала рухи, а шкіру під шаром пудри так і хотілося розчесати. Та-ак! Не вийде з тебе леді, Сашо, як не крути!

- Довго ще триматимеш нас на порозі? - огризнулася, зриваючи втому і роздратування, що накопичилися за день. - Чи ти вже передумав іти на цей чортовий вечір?

- Е… – промимрив Ізмір, розгублено труснувши головою. – Вибач… А решта де?

- У мене за спиною! - рикнула, протискаючись всередину. Потрібно терміново поїсти!

Після стимуляції росту волосся мій організм виснажився. Йому потрібні калорії, або я когось уб'ю!

Як ми діставалися замку, розташованого на околиці міста, біля величезного парку, це окрема і зовсім не радісна історія. Усі карети були заздалегідь замовлені заможними городянами, яких господар запросив на своє свято, тож їхали ми верхи. Уявили собі цю картину? Я, у шикарній, довгій сукні та білій шубці, з тисячею шпильок у волоссі, у тридцятиградусний мороз (це ще дуже теплий вечір виявився), сиджу боком на уркусі і намагаюся не впасти, зачепившись одним каблуком за стрем'я. Питання в іншому: як я після всього цього пахнутиму? Гноєм чи звіриним потом? Клас-с-с!

- Чому ти сердишся? – під'їхав до мене Ізмір, коли ми вже майже дісталися місця. - Я ж не знав, що в цьому місті так мало карет!

Мовчу! А сенс сперечатися? Все одно нічого не доведу, тільки ще більше розізлюсь і надихаюсь морозного повітря. Ще не вистачало горло застудити!

- Ну, вибач! - продовжив хлопець, не помітивши від мене ніякої реакції. – Я звик, що у моєму розпорядженні не лише сімейний екіпаж, а й робочий завжди під рукою…

- М-маж-жор-р хр-рін-нів! - простукала собі під ніс. – Д-до ч-чого ж-ж х-хол-лодно…

Замок виявився насправді замком! Високі стіни з бійницями, кілька веж, величезна брама-міст, що перекидався над широким ровом заповненим водою з озера (нині льодом). Думаю, влітку все це виглядає приголомшливо, але зараз я мріяла тільки якнайшвидше опинитися всередині. І щоб там було тепло!

Ех, чує моя п'ята точка, нарвемося ми тут на пригоди! Аби лише обійшлося...

Ізмір Каррітер Азарійський

Він застиг! Просто як якийсь наївний хлопчисько, що вперше побачив гарну дівчину. Невже це й справді Саша? Струнка фігурка з усіма потрібними округлостями, акуратний носик, величезні сірі очі, пухкі губки і милі кучері, що вибилися з ідеальної зачіски. Вона неймовірна!

«Я справжній дурень! – подумав хлопець, голосно зковтуючи. - Як можна було раніше не помічати всієї цієї краси? Як я взагалі міг вважати її хлопцем? Та вона найкрасивіша дівчина з усіх бачених мною до цього дня!»

- Якщо переживу цей вечір, одружуся! – буркнув собі під ніс Ізмір, пропускаючи в таверну гвардійців та Міну. Дівчинка загадково посміхалася і час від часу поглядала в його бік.

З екіпажем, це звичайно був його промах. Ну, не звик він хвилюватися про такі дрібниці. Як-не-як, він герцог! Та й життя у столиці сильно розслабляє. Там завжди знайдеться охочий заробити дзвінку монету. Орревіль виявився ще одним, цього разу неприємним потрясінням. Совість гризла до самого замку, та що вже тепер?

Коли дворецький провів усю почесну компанію у розкішну вітальню, до них одразу вийшов господар.