50 розділ

Едуард Аврелій Крістіан Азарійський, імператор Івлійської імперії

Він досі любить її! Усвідомлення цього прийшло в той момент, коли чоловік побачив згорблену, злякану, заплакану Іраїду. Серце боляче стислося, а перед очима встала червона пелена. Він знищить того, хто скривдив його жінку!

Рішення розлучитися прийшло до імператора ще того дня, коли він дізнався про зраду. Прийняти зраду рідної людини, нехай вони й віддалилися один від одного, було важко. Адже незважаючи ні на що, вона залишалася його опорою, його підтримкою, його найкращою половиною. А виходить, він помилявся! Іраїда вже давно перестала бути частиною його світу. Їй було важко жити поряд з ним, нестерпно спостерігати за його дрібними, нічого не значущими, інтрижками... І взагалі, вона вже давно любила іншого!

Що ж, навіщо тоді страждати обом? Він відпустить її і нехай живе, як знає! Так, помилки, які вона допустила, заслуговують на покарання, і він покарає. Обов'язково! Саме для цього Едуард викликав наближену до короля Талласії людину, щоб передати необхідні вказівки. Та більше ніколи він не дозволить їй страждати.

А потім все якось закрутилося: то пошук соуру, то підготовка до війни, Саша зі своєю нереальною історією та Філліда, зачинщиця всього хаосу, який йому зараз доводилося розгрібати. Загалом часу на самокопання зовсім не залишалося. А тут, коли все нарешті трохи устаканилось, в пам'яті сплив цей неприємний момент. Можливо, якби він послухався Грега і не пішов особисто повідомляти дружині про прийняте рішення, він так ніколи б і не дізнався про свої почуття. Ед чекав будь-чого: скандалу, сліз, істерики зі звинуваченнями, ну чи хоча б байдужості. Але ніяк не істинного болю, що всього на мить відобразився в очах імператриці. Невже вона ще щось відчуває до нього? Невже ще є шанс усе повернути?

Ці думки не давали спокою ні вночі, ні наступного дня. Але ж у нього з'явилася така рідкісна можливість поспілкуватися з неймовірними, загадковими Знаючими! Він збирався запропонувати їм співпрацю! Сподівався залучити їх до реорганізації системи охорони здоров'я (дивне слово ввела в ужиток Грейс)! Це яка ж величезна сила ховається десь у глибинах його Імперії? Адже можна зробити її козирем у боротьбі за прогрес між країнами Кхаласса! Івлійська імперія могла б стати найкращою в усьому!

А що зрештою? Він зірвався з місця, наче дурний закоханий молодик, коли йому повідомили про подію у вітальні. І не дивлячись ні на що, він ні на мить не пошкодував про вчинене!

- Викличте цілителя! - наказав імператор, вносячи Іраїду до своєї кімнати. - Як ти? Де болить? Що він зробив? Уб'ю, погань!

Чоловік гарячково обмацував руки, ноги, плечі ошелешеної жінки. Незабаром її шок трохи розвіявся і колишня імператриця змогла заговорити.

- Едуард... - намагалася достукатися вона до монарха. – Едуарде, послухай… Ед! Та послухай ти!

Останній вигук все ж таки зміг привернути його увагу.

- Зі мною все в порядку! - чітко, майже по складах, промовила жінка, обхопивши обличчя чоловіка руками. - Він нічого мені не зробив! Ізмір встиг його перехопити. Мене нічого не болить!

- Але ти плакала… - невпевнено пробурмотів імператор, накриваючи тонкі кисті своїми величезними долонями.

Іраїда ледь помітно посміхнулася.

- Це лише шок, - запевняла вона. - Я злякалась. Він погрожував! Наговорив різної гидоти… Та зараз уже все гаразд. Не хвилюйся!..

Едуард з полегшенням зітхнув. У нього всередині повільно розкручувалась туга спіраль, у яку згорнулися багатостраждальні нерви. Ледве торкаючись, він ніжно погладив синяк, що повільно наливається, на правій вилиці коханої жінки. Так-так! Все ще коханої! Незважаючи ні на що!

- Я таки його вб'ю, - тихо прошепотів монарх, розглядаючи рідні очі. Йому дуже захотілося їх поцілувати! Проте чи має він на це право? Чи прийме вона його назад?

- Не треба, - ледь помітно посміхнулася Іраїда, несвідомо потягнувшись за лагідними дотиками, немов домашній вихованець. Вона стільки років не відчувала цього нереального тепла! Чому не можна зараз дозволити собі хоч мить щастя? – Він не заслуговує на те, щоб ти бруднив руки…

Вони дивилися один на одного, такі різні і такі схожі одночасно. Двоє дурнів, що втратили десятиліття через непорозуміння та образи. Чому вони раніше не поговорили? Чому не намагалися зрозуміти, не намагалися щось змінити? Адже все могло б бути абсолютно інакше!

Раптом у двері кімнати постукали. Всередину прослизнув цілитель. Не кажучи ні слова, він оглянув жінку, щось почаклував, дав їй якусь настойку і вийшов. Лише кілька хвилин, але той неймовірний зв'язок, що ненароком зародився, було уже втрачено, залишивши по собі лише ледь помітний присмак.

- Відпочивай! - чоловік підвівся з ліжка, на якому оглядали хвору, і попрямував до виходу.

- Ти вже йдеш? – з якоюсь прихованою тугою запитала колишня імператриця.

- Так! - зупинився монарх, проте на Іраїду так і не глянув. – У мене ще надто багато справ…

Більше не обертаючись, він полишив кімнату, залишаючи там частину свого серця.

Саша

Втомилася!.. Чому саме зараз мені згадалися настанови батька? «Ти повинна все вміти, але не все робити!» Ось як треба було робити! М'яко спрямовувати, десь підказувати, десь доповнювати, удосконалювати, так би мовити! А що зрештою? Звалили на мене більшу частину справ, а самі займаються своїми проблемами. Один дивиться здалеку і весь час зітхає, скоро дірку в мені протре. Добре, хоч закриватися трохи навчився! Другий помчав рятувати колишню дружину, ніби на неї зграя горраїв у чистому полі напала, а не малахольний мужик, схиблений на змовах. Третій поскакав у свою канцелярію, розбиратися з паперами, що накопичилися за весь час.