48 розділ

Саша

То була авантюра чистої води! Якби не впевненість у здібностях Павла Миколайовича Безрукова, я ніколи б у житті такого не запропонувала. Про що я говорю? Зараз поясню!

Після аудієнції, яка, до речі, сильно затяглася, до кабінету повернувся блідий та задумливий герцог Азарійський. Він на деякий час мовчки впірився на порожній стіл монарха, а потім, ніби оговтавшись, переказав нам з Ізміром всю розмову. Та-ак!.. Не можу сказати, що рішення публічної страти мене дуже здивувало, зважаючи на те, в які часи ми всі тут живемо! Це вам не Женевські конвенції сорок дев'ятого року, та й Філліда на військовополонену не надто тягне. Хоча, якби боги не зупинили прорив потойбічних сутностей через Сутінкову завісу, палати б усім нам синім полум'ям… Та я щось відволіклася!

Загалом, очікувано, але неприємно! Усе моє єство було проти такого результату. Не дивно, що покопавшись у засіках своєї пам'яті, я нарила одну дуже цікаву суміш. Був час, я захоплювалася різною нісенітницею, підглянутою в інтернеті. Хто ж знав, що тепер знадобиться…

Переказавши свій щойно дозрілий, трохи шалений план, я отримала шквал критики як від Азарійського-старшого, так і від його сина. Вони биту годину намагалися мені пояснити всі мінуси моєї витівки. Та, як кажуть, впертіший за мене тільки голодний осел! Не дивно, що згодом я змогла довести свою правоту на ділі.

Діяти вирішили негайно і лише власними силами. Ніхто, навіть гвардійці, не повинні дізнатися про наші наміри. Якщо дізнається один, дізнається й натовп! А нам це ні до чого.

Насамперед вирушила до Безрукова. Потрібно було пояснити суть питання, уточнити всі необхідні матеріали та терміни для реалізації плану. Чоловік спочатку дивився на мене, як на хвору, проте вже через п'ятнадцять хвилин почав активно виправляти та доповнювати. Зрештою, ми зійшлися на трьох днях для приведення плану в дію. Задоволена до нестями, вирушила до тронної зали, де ми всі мали зібратися. Що було далі? Далі був – хаос!

Зате через призначений час на центральній площі міста вже чекав збитий нашвидкуруч поміст з величезною купою дров довкола нього. Мешканці Алеррама зліталися і сповзалися до місця страти, наче мухи до гів… кхе!.. бджоли на мед! Загалом, у мене було почуття, що прийти не змогли лише лежачі каліки.

Страта була запланована опівдні. День видався чудовий. Вночі землю присипало білим пухнастим снігом, а вчорашні калюжі скувало тонкою кригою. Цього року зима взагалі була надто теплою, навіть за місцевими мірками.

Філліду, як справжню салемську відьму, одягли в чорний брудний балахон, посадили в залізну клітку і крізь натовп шокованих людей повезли до помосту. Відверто кажучи, жінка виглядала огидно. Виснажена, замучена, вона дивилася на світ мертвими очима. Колись прекрасне біляве волосся перетворилося на безформне сіре клоччя. Від раніше білої шовкової шкіри хіба не відвалювалися шматки бруду. А сморід, що відходив від полоненої, змушував відсахнутися навіть мешканців Чорного кварталу.

Ух, яка краса! Даремно дехто в мені сумнівався!

Жінку вивели до центру помосту та прив'язали до стовпа. Натовп репетував, улюлюкав, біснувався. Десь плакала дитина, хтось кидав у підсудну гнилі овочі. Все, як за законом жанру! У центр помосту вийшов глашатай. Він голосно зачитав указ імператора, перерахував увесь список звинувачень, які приписувалися нещасній, і зажадав від людей тиші, оскільки наступним виступатиме Його Імператорська Величність.

Едуард Аврелій Азарійський, зі скорботою на блідому обличчі, закликав народ до милосердя та прощення, оголосив день перемоги над Темними силами, державним святом, присвяченим усім богам пантеону, включаючи Велику Матір Діділію. Оголосив про початок будівництва нового храму на території центрального міського парку, присвяченого богині життя та відродження... Коротше кажучи, коротко пройшовся по всіх необхідних пунктах стандартного виступу монарха.

Ще півгодини вся наша чесна компанія, кілька тисяч чоловік, вислуховувала настанови головного жерця бога вогню, і лише наприкінці жінці надали можливість висловитися. Філліда якийсь час мовчала, збираючись із думками. Та незабаром її слова тихим шепотом промайнули над площею, наче легкий весняний вітерець. Натовп завмер, вслухаючись у кожне слово ув'язненої.

- Я не проситиму у вас прощення, - порушуючи всі домовленості, говорила вона. – Я робила все, щоб змінити цей світ, щоб ваші доньки росли вільними, щоб вони мали право вибору… Так, можливо, шлях, який я обрала для здійснення своїх благих намірів, був помилковим. Але тоді для мене він був єдиним вірним! Мої розум і тіло захопила Пітьма, спонукаючи до невірних дій. Я заплуталась! Але зараз… зараз я усвідомила свої помилки і готова понести за них покарання… Нехай боги Кхаласса і Велика Мати Діділія розсудять нас! Як вони вирішать так і буде!

Мертву тишу зруйнував холодний голос імператора:

- Нехай буде так!

Тієї ж миті кат підпалив дрова. Вогонь спалахнув, поглинаючи сухе дерево, мов голодний звір. Червоно-жовте полум'я піднялося стовпом, охоплюючи жіноче тіло. Руки й ноги герцогині вкрилися кіптявою, обличчя вмить почорніло, проте Філліда не видала жодного звуку.

У мене всередині все завмерло. «Тільки б спрацювало! - билася в голові одна єдина думка. — Тільки б спрацювало!..» За хвилину, коли я вже збиралася непомітно перевірити життєві показники герцогині, вогонь повільно почав згасати. Я здивовано подивилася на Ізміра, він на мене. За планом, саме йому належало, зрештою, погасити багаття, але не раніше, аніж я подам сигнал.