47 розділ

Саша

Наше зібрання сильно затягнулося. Довелося переказувати не лише мій шлях до становлення студенткою ВІА, а й деякі подробиці життя на Землі. Звичайно ж, я не стала їх сильно лякати, проте після нашої розмови чоловіки ще довго хлебтали вино з пузатих келихів, заспокоюючи розхитані нерви. До речі, виявляється, пан Безруков дуже непогано влаштувався у підвальних приміщеннях імператорського палацу. Вибив собі лабораторію, обладнану найсучаснішою технікою, і спокійнісінько творить на благо Імперії. Даремно тільки хвилювалася!

Загалом, після тривалої перерви ми все ж таки приступили до роботи. Насамперед на пальцях пояснила хто такі Знаючі, звідки взялися і навіщо взагалі потрібні. Коротше кажучи, відкрила їм Америку! Потім ми довго думали, як все це донести до розумів законсервованих у своєму невігластві аборигенів. Це, до речі, виявилося найскладнішим! У кінцевому рахунку, склали таку собі казку-легенду про Велику богиню Діділію та її посланниць. Думаю, прокотить! Тут головне не що розповідатимуть, а хто. Саме для цього я й вирушила до «Синьої Дракайни».

Ніхто й ніколи не зможе розпустити чутки краще, аніж шулери та злодії нижчих кварталів. Адже, по суті, саме тут зароджуються найнеймовірніші, але при цьому найпопулярніші легенди. Спочатку ліерд Азарійський намагався відмовити мене від страшенної дурості, відвідин Чорного кварталу. Обіцяв направити туди своїх людей. Та невдовзі під тиском моїх переконань все ж здався. Що б він не казав, справжній мешканець нетрів завжди впізнає шпигуна.

Щоправда, відмовитися від супроводу мені не вдалося! До кордону Зеленого кварталу доїхала на кареті управління, а далі до нас із котиком приставили майже непомітний хвіст. Чому майже? Тому що завдяки Куро я відчувала його запах навіть на відстані 30 кроків.

Так, мене зовсім не здивував той момент, коли Луклан поліз обійматися. Напевно, чутки про наші пригоди вже й до нього дійшли. А якщо й не конкретно про наші, то порівняти факти для нього не складе жодних труднощів. Отже, його негайна реакція була очікуваною.

- Чим я можу бути тобі корисним? - запитав чоловік, коли ми розібралися в ситуації.

- Потрібно пустити один слух між своїми, але так, щоб до ранку про це навіть у королівському палаці пліткували. Зможеш?

- Таке питаєш! – реготнув Хілл. – Викладай! Зробимо у найкращому вигляді!

Чудово! Перший крок до виконання мого плану зроблено. Решта, справа техніки. Забігаючи наперед, скажу, що це було чи не найкраще рішення, ухвалене на той час.

Вранці, коли ми прибули до палацу, вся площа довкола була заповнена людьми, які бажали зустрітися з імператором. При цьому дві третини всіх відвідувачів це жінки: від дівчат і до літніх матрон, від багатих ліерд і до дівиць Червоного кварталу.

- Що тут відбувається? – запитав голова Таємної канцелярії у гвардійця, котрий нас зустрічав.

- Прохачі, Ваша Світлість, - відповів вусатий чоловік під сорок. - Ото, як розвиднілося, так і тупцюють тут. Імператора їм подавай! Прохання писати будуть! А що за прохання таке, не кажуть. Я їм уже сотню разів сказав, що день сьогодні не прийомний, а вони все про своє. Пропусти, і все тут!

- Усіх Його Величність прийняти не зможе, - задумався герцог. - Нехай оберуть кількох представників. Проведеш їх до тронної зали. Я домовлюся про аудієнцію.

Іду, мовчу і намагаюся не посміхатися на всі тридцять два. Та ще дуже хочеться сказати: «А я ж говорила!» Всю дорогу до кабінету голова ТК тільки мовчки косився в мій бік. Цікаво, мене хоч би похвалять?

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

- Ти бачив? – накинувся на герцога Едуард, коли він з дітьми увійшов до кабінету.

Ще б йому не бачити! Тільки-но глава ТК прокинувся, на його столі вже лежала докладна доповідь і про вчорашню операцію, і про її наслідки. Щоправда, якщо вже бути до кінця чесним, у те, що відбувається на вулиці, вірилося важко. Хіба таке буває, щоб люди так легко вірили всяким нісенітницям? Можливо, це якийсь напад масової істерії?

- Бачив, - беземоційно відповів чоловік, підходячи до вікна. – За двадцять хвилин ти приймеш їхню делегацію. Постарайся виглядати здивованим!

Імператор демонстративно скривився.

- Що тебе знову не влаштовує? – обурився він, присідаючи у своє улюблене крісло.

- Все чудово... - машинально відповів герцог, спостерігаючи, як крокує посилений з нагоди зібрання патруль...

А вже згодом, стоячи біля імператорського трону, він уважно вислуховував хвалебні оди на честь великої богині життя та відродження Діділії. Найкумеднішим герцогу здався момент, коли до тронної зали впустили відвідувачів. Настільки різношерстої групи йому бачити ще не доводилося. Причому на чолі цього карнавалу стояла деяка, відома в тісних колах Червоного кварталу, пані Матильда. Власниця найдорожчого будинку терпимості у місті, гордовито потіснила пишними тілесами маркіза Де Капрі з дружиною, і навіть ледь не розтоптала священнослужителя з головного храму столиці. Худий високий жрець у червоній довгій хламіді тільки голосно зашипів, коли ця фурія пронеслася галопом по його ногах.

Все йшло за планом, коли Грег зрозумів, найстрашніші його побоювання справджуються! Висловивши імператору подяки, запевнивши у своїй вічній відданості, городяни сердечно просили дозволу на будівництво храму для їхньої рятівниці та дозволу жінкам прислужувати богині. Монарх проти цього заперечень не мав. Проте коли всі робочі питання було вирішено, вперед вийшов головний жрець бога вогню Сварога.