46 розділ

Едуард Аврелій Крістіан Азарійський, імператор Івлійської імперії

Вона повернулася через три дні, відпочила і весела, але з сповненим рішучості поглядом. Імператор відразу ж відчув, розмова буде довгою та серйозною. Він жестом наказав Грегу встановити екрануючі щити, а Ізміру наполегливо вказав на двері. Рано ще йому втручатися у такі справи.

- Я нікуди не піду! - заявив племінник, абсолютно проігнорувавши батьківське застереження. – І не треба так дивитися! Для мене це не менш важливо, ніж для вас!

Дівчина лише важко зітхнула і мовчки вказала бойовику на вільне місце. Сама вона розташувалася на широкому підвіконні, біля вікна, звідки чудово проглядалася вся територія саду, наче готувалася будь-якої миті втекти. Карракал ліг біля дверей, перегородивши шлях для охорони. Схоже, їх взяли в полон! Що ж, якщо так треба, аби нарешті дізнатися правду, він згоден.

- Мене звуть Косовська Олександра, - почала дівчина трохи охриплим голосом. - Близько п'яти років тому я померла у своєму світі, а через дві седмиці прийшла до тями. Ваші боги врятували мене, щоб я змогла змінити Кхаласс і не допустити його загибелі. Що ще?.. О, так! Я не маг життя, як ви собі вирішили раніше, я – Знаюча! Донька великої Матері Діділії, богині життя та відродження.

В кімнаті повисла мертва тиша. Чоловіки намагалися хоч якось переварити та систематизувати почуте. Едуард абсолютно не тямив, що його робити: сміятися чи падати навколішки перед посланницею місцевого пантеону. Все здавалося настільки неймовірним, що не викликало ніякого сумніву. Можливо, якби він сам не бачив її здібностей, то не повірив би. Але ж він бачив! Він відчував її силу! Імператор розумів одне, зараз потрібно просто відкинути всю здорову критику і прийняти все, як даність.

- Думаю, нам варто вислухати розповідь від початку до кінця! - промовив монарх, розриваючи дзвінку тишу. - А потім, ми спробуємо віддячити вам за все і загладити свою провину!

Саша

Повертатися назад до Алеррама після двох днів блаженства зовсім не хотілося. Ми з Куро вперше за кілька місяців нарешті відіспалися! Жодних найманців, правил, слуг і етикету, ніякої роботи, окрім звичних домашніх турбот, які були радше в радість. Яке щастя жити у селі! Шкода, що я не можу залишитися тут назавжди!

До речі, після подій біля Сутінкової завіси мені так і не вдалося зв'язатися з Джо. Або в нього там відключилося божественне радіо, або він свідомо мене ігнорує. Це не те, щоб було великою проблемою, просто якось пригнічувало, адже я вже надто міцно до нього прив'язалася. І те, що він тепер світитиметься ночами або пересуватиметься зі швидкістю світла в паралельні виміри (ну, або чим там ще займаються місцеві боги) мене зовсім не хвилювало. Було б дуже шкода втратити улюбленого «дядечка»!

Та, як кажуть, все хороше рано чи пізно закінчується. Ось і нам довелося повертатися назад до столиці Івлійської імперії, світ простих людей та розпещених вельмож. Так-так, я все ще пам'ятаю, звідки виповзла, і щиро радітиму, коли зможу знову туди повернутися. У сенсі, до рідної академії, на студентську лаву, до кімнати 313, а ще дуже хочу відвідати Луклана з сім'єю. Таке відчуття, що я вже рік не бачила своїх друзів! Скучила…

До імператорського палацу входила, як до себе додому. Місцеві гвардійці уже ставки роблять, яку посаду я обійму при дворі: якогось міністра чи чергової коханки імператора (схоже, вони все ще не впевнені, хто я насправді, хлопець чи дівчина). Ну що ж, добре хоч не придворного блазня!

Усю чесну компанію застала в кабінеті монарха. Хоча зараз він більше нагадує наше спільне лігво, де ми просиджуємо за зачиненими дверима з ранку до пізнього вечора, не розгинаючи спин. І не сперечатимешся! Сама колись вирішила змінювати тутешні уклади, тепер нема чого скаржитися. Хто ж знав, що це буде так складно?..

На мене чекали! Стільки жадібної цікавості я ще не бачила в жодних очах, і це при тому, що наша група в академії відрізнялася величезним прагненням до наук. Захистити кабінет від вторгнення і забезпечити собі шлях до відступу вийшло швидше несвідомо, аніж навмисно. Просто я трохи хвилювалася, поки піднімалася до заповітної кімнати, от і спрацював інстинкт самозбереження. Куро розділив мої побоювання і перекрив вхід своєю величезною тушею. Мій маленький котик уже давно переріс вгодоване теля. Ще трохи й нас виженуть із гуртожитку. Сподіваюся, хоч годувати не припинять!

- Мене звуть Косовська Олександра, - випалила трохи охриплим від хвилювання голосом. - Близько п'яти років тому я померла у своєму світі, а через дві седмиці прийшла до тями. Ваші боги врятували мене, щоб я змогла змінити Кхаласс і не допустити його загибелі. Що ще?.. О, так! Я не маг життя, як ви собі вирішили раніше, я – Знаюча! Донька великої Матері Діділії, богині життя та відродження.

Бачили б ви їх витягнуті моськи! Якби не вся серйозність ситуації, я б з насолодою посміялася, а так, тільки губу закусила зсередини. Першим прийшов до тями Його Величність Едуард Азарійський. Якось нервово проковтнувши, він відповів чітко, без запинок:

- Думаю, нам варто вислухати розповідь від початку до кінця! - промовив він, розриваючи дзвінку тишу. - А потім, ми спробуємо віддячити вам за все і загладити свою провину!

Ото вже здивував! Загладити він спробує... Та якби я не згадала Матінку, вони б ніколи не глянули на мене, як на гідну їх товариства. Що б вони не говорили, як би не ставилися, відколи дізналися, що я дівчина, незручність завжди була присутня в нашому спілкуванні. Незручність і якась настороженість, чи що? Мене боялися, проте намагалися поважати! Не знали, з якого боку краще підійти, щоб не роздратувати, і в той же час їм було дико сприймати дівчину, як серйозного, гідного супротивника. Ще багато часу пройде, перш ніж вони почнуть сприймати нас, жінок, як рівних собі.  Та як там кажуть? Вода камінь точить! Ми не горді, зачекаємо!