44 розділ

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

Едуард мовчав!

Він стояв біля вікна у своєму кабінеті, з понурими плечима, зовсім спустошений. Погляд в нікуди, живий вогник, який так подобався багатьом добре з ним знайомим, згас. Здавалося, після прослуховування запису сьогоднішньої розмови герцогині Беренсьє з Олександрою Грейс, всередині чоловіка зламався міцний стрижень, на якому трималося все! Що буде далі? Як йому змириться з почутим? Як прийняти свої помилки? Як загладити провину?

- Скажи, Грегу, чому я був такий сліпий? - прохрипів монарх, все ще не обертаючись. - Як я міг допустити, щоб моя рідна сестра стала іграшкою в руках божевільного?

Голова Таємної канцелярії стомлено розтер очі. Він, як ніхто, розумів, що зараз діялося в душі імператора, адже величезна частина провини лежала і на ньому. Хіба не його люди десятиліттями стежили як за імператорською сім'єю, так і за бунтівниками? Хіба він не перечитував щоденні доповіді? Чому пропустив повз усі не стикування? Розслабився! Надто довіряв іншим!

- Обидва хороші! – буркнув герцог. - Не одному тобі лікті гризти! Залишилось вирішити, що далі робитимемо?

- Те, що й збиралися, - важко зітхнув імператор, повертаючись за стіл. – Видаватимемо закони! Як сказала Філліда: світ прогнив вщент! Настав час очистити гнійник і загоїти нарешті цю смердючу рану!

Саша

Як тільки прикрила очі, одразу ж опинилася в знайомому місці, яке уже давно полюбилося: на галявині біля академічного озера. Тут було, як завжди, тихо та спокійно. Я одразу ж розляглася на теплому піску, поринаючи в подобу трансу. Іскра вдячно завібрувала, випускаючи назовні свої частинки. Вони, як малі діти, розлетілися по всій галявині, пустуючи і розганяючи колами спокійне водяне дзеркало.

Її появу відчула, здається, навіть шкірою. Немов свіжий вітерець у спекотний день, Діділія омила світ божественною енергією.

- Вона просила передати, їй дуже шкода, - пробурмотіла, не розплющуючи очей. Було так добре… Лінь зовсім зморила змучене «пригодами» тіло.

- Знаю, - відповіла Мати, присідаючи поряд зі мною. Мені подобалося, коли вона була отакою: не великою богинею, а звичайною, «затишною» жінкою. У такі моменти я ніби поверталася до нашої квартири, до батьків, до сестри... - Я чула вашу розмову... Що ти вирішила робити з Філлідою?

- Не знаю, - відповіла, розплющуючи очі і сідаючи поруч. – З одного боку, вона ледь не занапастила світ, з іншого – намагалася допомогти безправним жінкам… Як людина, навіть як жінка, я намагаюся її зрозуміти і можливо якось виправдати, проте як Знаюча… Чи маю я право вибачити їй таке кричуще зневажання всіх правил і норм моралі, всі ті жертви, на які вона пішла заради власного еґо? Хіба загиблі не заслуговують на справедливий суд і покарання для винуватиці? Що мені робити? Я заплуталася…

Жінка замислилась. Якийсь час вона мовчки спостерігала за мерехтінням енергетичних світлячків.

- Слухай своє серце, – знизала плечима богиня. - Я не буду тобі нічого радити. Якщо нав'язуватиму своє рішення, ти ніколи не пробачиш себе. Тому, вибач!

Спочатку хотіла обуритися, та незабаром зрозуміла – вона має рацію! Що ж, доведеться вирішувати самій! Знати б ще правильну відповідь…

Вранці до кімнати безцеремонно ввалився Ізмір. Мені здається, чи він уже виробив погану звичку не питати дозволу? Потрібно це виправляти!

Його емоції знову хвистали на всі боки, немов вода з киплячого чайника. Від бурхливої ​​радості до божевільних ревнощів і навіть гніву. Цікаво, чим це я заслужила настільки широкий спектр?

Мовчки підняла брову, коли хлопець завмер біля дверей. Я якраз одяглася і намагалася хоч якось укласти своє неслухняне волосся. За п'ятнадцять хвилин сніданок, встигнути б! Ізмір довго мене розглядав і тільки через кілька хвилин голосно проковтнув і вилетів геть, грюкнувши дверима. І що це взагалі було?

Як і на день раніше, я сьогодні не одягла корсет під чоловічий костюм. Не тому, що дуже хотілося виділити свою гендерну приналежність. Ні! Що ви? Просто після бою у мене досі боліла грудна клітка. Ребра начебто цілі, внутрішніх пошкоджень теж немає, і навіть Іскра після вчорашніх посиденьок з Діділією сито відригує, а дискомфорт прибрати не вдається. Груди ростуть, чи що?

Сніданок пройшов у мертвій тиші. Лише зрідка до мене долинало гучне сопіння з боку Азарійського-молодшого. Старшого, до речі, за столом не було. Цікаво, він уже поїхав чи взагалі не повертався?

На вулиці нас із Куро чекала чорна стандартна карета Таємної канцелярії. Зрадівши, що зможу нарешті втекти з цього будинку та гіпертрофованих емоцій Ізміра, я влетіла в транспортний засіб, немов вихор, на ходу затягуючи карракала і наказуючи від'їжджати. Та не тут то було! Молодший герцог, у страшному роздратуванні і з пісною міною на обличчі, застрибнув слідом. Не задоволений усім на світі, він зайняв місце навпроти. Дорога мені здалася втричі довшою!

- Ви затрималися! – беземоційно буркнув голова ТК, гортаючи якісь папери у кабінеті Його Імператорської Величності. Сам же монарх по вуха закопався в ще більшу купу. Я навіть не зрозуміла спочатку, чи він взагалі є у кабінеті! – Права стопка ваша, Сашо, ліва – твоя, Ізміре. Прочитайте, зробіть свої позначки, що б ви змінили або чим доповнили. Пізніше доповісте!