40 розділ

Саша

Не знаю, з чого я вирішила, що Діділія почує мою імпровізовану молитву. Мені ніколи й на думку не спадало б викликати місцевий пантеон на допомогу, немов звичайних смертних. Якось звикла вже з усім справлятися сама. А тут… Ех! Ну, та гаразд. Що вже тепер?

Загалом уже те, що мене почули і навіть послухали, це величезний прогрес у наших відносинах. Думаю, років десь через -надцять, я все ж таки зможу пробачити їм і аварію, і своє дитинство без батьків, і навіть смерть. Хоча вже зараз я була готова назавжди забути про багато інших повинностей переді мною, аби вони лише врятували Кхаласс. Дуже вже я до нього прикипіла.

А ось чого я ніяк не очікувала, то це появи серед місцевих богів свого рідного та гаряче любимого Джо. Ото вже хитрун! Ні, якщо бути до кінця відвертою, у мене завжди було відчуття, що з цим чоловіком щось не чисто! Занадто легко він прийняв мене, мої заскоки та переконання, і навіть ідею прикинутися хлопцем, аби мати гідне, незалежне майбутнє. Не може закостенілий житель півночі весь час погоджуватися на різні ризиковані афери малолітньої дівиці! Де раніше була моя логіка?

Але попри все, я була щиро рада його побачити. Навіть Сварог у цей момент викликав у мені найтепліші почуття! Що вже казати про тих, хто мені завжди імпонував.

Притулившись до теплих грудей Ізміра, зрозуміла – засну, як тільки заплющу очі. Ага, зараз! Це мені треба було зазнати стільки бід, щоб проспати найцікавіше? Триматися допомагала банальна впертість.

Ось боги цього світу розподілилися на ураженій ділянці Сутінкової завіси, ось вони синхронно приклали руки до стіни, ось магія, яскрава та різнокольорова, полилася, проникаючи у прозору стіну, наповнюючи її силою…

Темний бог шаленів. Його прекрасне обличчя перекосило від непідробної злості. Ні він, ні його тварюки ніяк не очікували, що вторгнення може не вдатися. Дурний «жук» виявився не лише кусючим, а й із величезною підтримкою!

Потойбічні тварюки розлютилися, усвідомивши - легкої здобичі не буде. Вони кидалися на стіну, раз-по-раз відлітаючи від неї на добрих десять кроків і, тим не менш, не припиняючи спроб. Тільки, що б вони не робили, як би не намагалися, Пітьма знову програвала, як і тисячу років тому.

А коли від червоної провісниці лиха залишився лише легкий шлейф десь на заході, Сутінкова завіса знову почала каламутніти, затягуючись щільним туманом. Зусиллям волі змусила себе глянути на древнє зло. Він дивився просто на мене, не кліпаючи і навіть не сердячись. Ні! Його гострий погляд пробирав до кісток, обіцяючи лише одне: це ще не кінець! Пройде тисяча років, і він знову спробує залишити обридлі йому території. Не через шкодливість чи необхідність, а просто так, заради розваги! Він попередив, а нам уже вирішувати – готуватися до зустрічі чи здатися на ласку переможця.

Задерикувато усміхнулася у відповідь і вклонилася Темному богу. Що ж, виклик прийнято! Я зроблю все, що в моїх силах, аби наступного разу його зустріла гідна супротивниця - Знаюча! І можливо навіть не одна…

Едуард Аврелій Крістіан Азарійський, імператор Івлійської імперії

- Ти знав! – сердився поки що діючий імператор Івлійської імперії.

Він ходив по виділеній йому кімнаті у прикордонному форті. Після битви пройшло вже близько двох днів (якщо це взагалі можна було б назвати битвою). Війна, якої він так побоювався, була виграна однією людиною. Ні він сам, ні його численна армія не доклала до перемоги жодного пальця. Хіба можна було пишатися такою перемогою? Однозначно, ні! Ця битва, яка обов'язково увійде в історію, стане найбільшою його ганьбою. Кхаласс врятувало дівчисько!

Як він міг цього не помічати? Занадто вродливий, занадто витончений, навіть його маленька рука і акуратне обличчя без жодної волосинки мали насторожити монарха. Та хіба таке буває? Щоб якесь дівчисько змогло обдурити не лише приймальну комісію Великої Імператорської Академії, а й самого імператора!

- І як грала, як грала! – журився чоловік. – Ганьба на мою голову! Мене засміють! Ізмір, паршивець, теж гарний. Чому не розповів? Я міг спробувати якось все загладити... Я зміг би все приховати! А тепер що?

Едуард знесилено впав в одне з крісел, прикривши обличчя руками.

- Тепер ти можеш прийняти ситуацію з гордо піднятою головою і запевнити всіх, що Саша вступила до академії за твоєю протекцією. Її величезний потенціал не дозволив тобі відмовити дівчині у бажанні вчитися, але з однією умовою – ніхто не повинен здогадатися, хто вона! Як на мене – непогана версія, – посміхнувся голова Таємної канцелярії. Він був спокійний та задоволений життям. Син, живий і здоровий, прийняв своє призначення, готовий навчатися і навіть відмовляється від привілею погуляти рік після навчання на вільних хлібах, як було заведено в їхній родині. Так що чоловік не бачив причин, аби засмучуватися.

Імператор стомлено розтер обличчя долонями.

- Як мені з нею далі вчинити? Відповідно до закону, я повинен подарувати їй титул, деякі землі та придане. А потім видати заміж за якогось родовитого ліерда. Знаєш, якими обдарованими будуть її діти? - монарх знову підірвався з місця, кружляючи по кімнаті. - Але я в боргу перед нею! І взагалі, згідно з магічною клятвою, я не маю на неї жодних прав. Вона вільна робити, що захоче.

- То нехай робить! – вигукнув герцог. - Едуарде, годі робити з краплі потоп. Світ змінився! Думаю, настав час щось міняти й нам. Закони Імперії застаріли. Це доводить майже вдалий переворот. І якби не Грейс, у Філліди все вийшло б. Будь вдячний! Вона розумна дівчинка. Ось прийде до тями і ви про все поговорите. Впевнений, їй уже давно відомий найкращий вихід із цієї ситуації. А щодо одруження, я б на твоєму місці не поспішав. Є у нас один телепень, закоханий до нестями. Дамо йому шанс.