37 розділ

Едуард Аврелій Крістіан Азарійський, імператор Івлійської імперії

- Що ти хочеш зробити? – прохрипів голова Таємної канцелярії, спираючись на свого уркуса.

- Кожен менталіст має одне слабке місце, - загадково усміхнувся імператор, - його третє око. Якщо поставити туди маленький дзеркальний щит.

- Вона знищить сама себе! – реготнув родич. - Ти геній, Еде!

- Стривай радіти, - чоловік розтер кисті, викликаючи надто тонкі потоки сили. – Це ювелірна робота, а я вже кількадесят років не практикувався. Стеж за рештою, аби ніхто не завадив!

Помах руками, ще помах. Пальці майстерно виплітають ніжне мереживо із тонких ниток енергії. Це не просто магія, це справжнє мистецтво. Чоловік створював єдиний дзеркальний щит, який зможе відбити та перенаправити потужний потік темної енергії. Він має бути досить міцним, аби протриматися довго, і досить гнучким, аби поглинути залишки магії.

Коли мереживо закляття було повністю готове, імператор стрімголов кинувся до супротивника. Йому треба було торкнутися дівчини, щоб закріпити щит. От тільки назустріч відразу вискочили поплічники Філліди, атакуючи чоловіка різноманітними бойовими закляттями.

- Поспіши! - вигукнув Грег, перехоплюючи кілька пульсарів на підльоті до монарха. – Я їх затримаю!

Бігти, ухилитися, відбити чийсь кинджал, знову бігти… «Якщо виживу, повернуся до тренувань!» - пообіцяв собі чоловік, відчуваючи, як поступово починає втрачати в швидкості. За спиною щось вибухало, чулися крики і навіть дитячий плач. Його щиро вразила наявність у групі повстанців дітей. Як вона могла притягнути їх сюди? Навіщо?..

Ось він уже зовсім поряд. Очі дівчини абсолютно чорні, скляні. Коли молодий менталіст використовує свої здібності, він нічого довкола не бачить і не чує. Це його шанс!

Підбігши впритул, імператор з гучним ляпасом впечатав сплетене закляття просто в лоб менталісту. На якусь мить, пітьма в очах розвіялася, відкриваючи повний здивування погляд, та вже за хвилину, дівчина звалилася на землю, оголошуючи округу своїми криками.

Здається, бій тривав кілька годин, хоча насправді навряд чи зайняв десять хвилин. Повстанців скрутили, зв'язали та напоїли антимагічним зіллям. Що ж, свою частину роботи вони виконали. Далі справа за Сашею!

Саша

- Ви ж розумієте, що він ніколи вас не прийме? - спитала, наблизившись до колишньої Знаючої на відстань витягнутої руки. Не розумію чому, проте саме зараз я її більше не боялася. З неї раптом злетіли вся напускна недосяжність та жорстокість. Тут біля стіни стояла не могутня темна жриця невідомого бога, а звичайна жінка, яка трохи заплуталася.

- З чого ти взяв? - скривилася Філліда. – Я принесу йому небачену могутність! Подарую цілий світ, готовий до змін! Ти ж сам це бачиш, підвалини Кхалассу застаріли. Якщо все не змінити, незабаром не буде що міняти.

- Згоден... - герцогиня здивовано поглянула на мене. Ну, я так вирішила, що здивовано. Насправді, крізь Пітьму нічого не просвічувало. – Але й насильницьке впровадження свого бачення світу пахне диктатурою. Хіба ні?

- Чим? - Оце й справді було здивуванням. Тут що, немає подібного слова? Як цікаво! Тому що вся тутешня політика суцільна диктатура по відношенню до інших.

- Єдиновладдям, без урахування чужої думки, - спробувала пояснити. – Це те саме, що зараз відбувається в Кхалассі. Яким боком не поверни кулю, вона все одно залишиться круглою, правильно?

Герцогиня на якийсь час замислилась. Схоже, вона ніколи не розглядала ситуацію з цього ракурсу. Так, мені зараз легко розмірковувати, тому що я знаю, як повинно бути в кінцевому рахунку. Але чи зможе зрозуміти вона?

- Слухайте, - спробувала зазирнути в очі жінки крізь Пітьму, - ще не пізно все зупинити. Якщо ці істоти вирвуться, загинуть всі. Включаючи ваших соратників…

- Знаю! - хмикнула Філліда, остаточно закриваючись від мене. – Для цього й було все задумано. Мій бог потребує багато енергії для переходу в наш світ. Жертвопринесення найкращий варіант!

У мене відвалилася щелепа. Хіба таке можливо в реальності? Хіба можна заради власних амбіцій пожертвувати життям спантеличених людей і невинних дітей? Розчарування здавило серце. Ні, це вже не людина! Це справжня Пітьма поглинула і керує сильною фізично, але зламаною всередині жінкою.

- Я не дозволю вам цього зробити! - рішуче перекрила їй підхід до стіни. Якщо знадобиться, боротимуся не лише магією, а й кулаками.

- Пізно! - посміхнулася герцогиня, розглядаючи небо, що ледь помітно забарвилося в червоний колір.

То була вона, комета. Немов кривавий заграй, вона розфарбовувала світ багрянцем, повільно просуваючись із заходу на схід. Тієї ж миті Сутінкова завіса пішла дрібними хвилями, з кожною секундою втрачаючи у масі та щільності. Навколо запанувала гробова тиша. Здається, навіть вітер стих, з жахом розглядаючи полчища монстрів по той бік стіни, готових будь-якої миті вирватися назовні.

Немов уві сні я спостерігала наближення темної істоти до вже геть прозорої перешкоди. Він підійшов, Пітьма розступилася, і нашим поглядам відкрився чоловік, такий же блідий, як і уві сні, з байдужим мертвим поглядом. По тілу промчав натовп переляканих мурашок.