36 розділ

Саша

Ранок для нас із Куро почався, як завжди. Тут, поблизу Завіси, було трохи тепліше, ніж на краю Сірозем'я, але все одно пробирало до кісток. Білий пухнастий сніг мірно лягав на кам'яні стіни і вимощене подвір'я, змушуючи охоронців все більше замотуватися в теплі плащі.

Не дивно, що поява на стіні тендітного, за мірками місцевих чоловіків, хлопця та його вихованця, які підстрибом носяться по колу, викликало щире здивування. Я тільки й чула в слід щось типу: "хворий, чи що?", "що це з ним?", "у зад вжалений!" Так-так, це все про мене! І я б, можливо, образилася б на такі не втішні характеристики, якби мене виростив хтось інший, замість Джо. А так, лише загадково посміхалася. Нехай поламають свої тверді черепушки. Їм корисно!

- Ми чекаємо на прибуття комети до полудня, - перервав мої роздуми герцог Азарійський. Він стояв біля краю стіни, вдивляючись у білу імлу, що тягнулася до безкінечності, яку в усьому світі називають Сутінковою завісою. Здалеку вона здавалася стіною неймовірно щільного туману. Одночасно і чудова, і жахлива. - Що робитимеш далі?

- Хіба ми ще не все обговорили? - зупинилася поряд, намагаючись вирівняти дихання.

- Але ти так жодного разу і не сказала, як збираєшся діяти, - чоловік уважно глянув мені у вічі.

- За обставинами, - знизала плечима. Якщо чесно, я поняття не маю, як боротимуся з Філлідою та її поплічниками. Скільки б не ламала над цим голову, нічого не вигадувалося. Тож розберуся на місці, як і завжди.

- У будь-якому разі, - підсумував чоловік після довгого мовчання, - ми постараємося всіма силами стримати прорив.

Перед очима постало нічне видіння.

- Істота, яку зібралася випустити герцогиня, знищить світ раніше, аніж тварюки доберуться до першого поселення, - гірко посміхнулася. - Думаю, вона навіть не підозрює, що змарнує всіх через якусь свою образу.

- Чому ти вирішила, що її хтось образив? – здивувався голова ТК.

- Тому що вона намагається вас вбити!

Ще через дві години зборів весь наш натовп героїв-рятівників виступив у бік табору змовників. Спочатку, коли я виїхала за ворота фортеці і побачила не менше кількох тисяч людей, навіть здригнулася всім тілом. Та вони легко затопчуть повстанців таким натовпом, якщо не скрутять їх раніше. Але, насправді, у міру нашого підступу, більшість гвардійців відсіялися. Вони зупинялися вздовж Завіси, зміцнюючи її та захищаючи світ від прориву.

Зрештою, до табору змовників прибуло близько сотні гвардійців та половина офіцерського складу. Нас зустрічали! Я навіть здивувалася, помітивши, скільки дітей було серед повстанців, і всі дівчатка. Чого вона їх сюди притягла? Невже сподівається, що їх пошкодують? Навряд чи! Імператор не звір, але якщо доведеться захищатися, він діятиме, як справжній монарх: врятує своїх людей.

Їх було чоловік п'ятдесят, може трохи більше. Дві треті – жінки від шістнадцяти і до сорока років. Гарні, доглянуті, явно із знатних багатих родин. Дорогі сукні, витончений макіяж, манірність та зневажливі погляди. Що наплела цим нещасним герцогиня, раз вони так самовіддано готові кидатися на її захист. Мені щиро шкода їх, безглуздих, самозакоханих, але живих людей.

Дві «армії» мовчки завмерли один навпроти одного, вдивляючись у обличчя і чекаючи, хто перший зробить останній крок.

- Філліди немає! - прошипів імператор, оглядаючи натовп.

- Вона поряд, - відповіла спокійно, прислухаючись до себе. Я відчувала її магію всюди. Наче смог над земним мегаполісом, вона піднімалася над головами присутніх, витягуючи назовні страх, смуток, біль та інші негативні емоції, якими насичувалася.

Тиша затягувалася, коли один із наших офіцерів, явно старшої ланки, виїхав уперед. Величезний бородатий чоловік з неприємним жорстоким поглядом та безліччю шрамів на обличчі.

- Аннет! - прогримів на всю округу його бас. - Ти що тут робиш? Де Адам?

Та сама Аннет, білява тендітна жінка, не старше двадцяти, зляканими очима дивилася на свого чоловіка. Обличчя бліде до синяви, руки тремтять, здається, якщо зараз підніметься вітер, бідолашну втікачку просто знесе.

- В-він із твоєю матір'ю... - пискнула жертва сімейного насильства, як можна було судити. Ну, не може жінка бути настільки заляканою лише його не презентабельним зовнішнім виглядом.

- Іди сюди!.. - гаркнув мужик, хльоснувши при цьому бідного уркуса батогом. Тварина заверещала і здійнялася на диби. Офіцер утримався в сідлі, проте мені щиро захотілося самій прибити цього нелюда. Не дивно, що його дружина втекла зі змовниками.

- Ні… - пискнула жінка і сховалася за спинами інших людей.

Та-ак… Пригадую, роки чотири тому я доводила Джо, що рано чи пізно треба очікувати на жіноче повстання. Здійснилося! Шкода, не зовсім так, як я сподівалася…

- Де графиня Беренсьє? – грізним голосом запитав монарх.

- Тут, братику! – розрізав мертву тишу дзвінкий жіночий голосок. – Прийшов привітати майбутню імператрицю чи поклонитись новому богу? І те, й інше вітається!

Жінка випливла з натовпу, наче чорний лебідь. Прекрасна та жахлива водночас. Шикарне чорне плаття, розшите чорними ж діамантами, підкреслювало напівпрозору білу шкіру і Пітьму, що клубилася з її очей. Я буквально відчула весь жах, який прошив наскрізь нашу армію. Ніхто з них не очікував такого видовища, навіть сам імператор.