33 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

Ізмір прийшов до тями в імператорському палаці. Голова гуділа, як після тижневої п’янки! Що трапилося? Останнє, що хлопець пам'ятав, це як Саша боролася із соуру. Саша!

Бойовик підірвався з ліжка і нетвердим кроком попрямував до дверей. Він повинен негайно її знайти. Це ненормальне дівчисько заледве не звело його з розуму своєю нерозсудливістю! Як можна добровільно підставлятися під удари мерзенної тварюки? А якщо її поранять? Що якщо на цьому тендітному тілі залишаться потворні шрами? Ні, він звичайно від неї не відмовиться, і кохатиме, як і раніше, сильно. Проте є й інші люди! Ті, хто використовуватимуть будь-який шанс, аби насолити його коханій!..

Хлопець ні на мить не припускав думки, що дівчина може бути проти його почуттів! Він щиро вірив, що вже давно подобається їй! Відчував це всім серцем: їм богами судилося бути разом!

Спробувавши вийти, бойовик натрапив на співробітників Таємної канцелярії. Чоловік у чорному одязі оглянув молодого герцога з ніг до голови, чомусь кивнув і наказав хлопцеві повернутися в ліжко. Ні докази, ні вимоги, ні до чого не привели. Що відбувається?

Незабаром з'явився батько, власною персоною. Він увірвався до кімнати, підняв Ізміра з ліжка, уважно оглянув і міцно стиснув в обіймах! Полегшення, що відбилося на обличчі голови Таємної канцелярії, було значно промовистішим за будь які слова.

- Що з Сашею? - не питання, вимога.

- Не хвилюйся, з нею все гаразд. Приходить до тями після інциденту! – щасливо посміхнувся голова ТК.

- Що трапилося? – насупився хлопець, сідаючи на ліжко. Ноги ще відмовлялися довго тримати.

- Це я в тебе хотів запитати, - придивився до сина герцог. – Чому ти втік? Навіщо помчав за місто? Чому не викликав підмогу? Ізміре, ти майбутній імператор! Ти маєш насамперед думати про себе! Без тебе наш світ приречений на загибель!

Бойовик ображено відвернувся. Звичайно, він все знав і розумів, та іноді треба слухати серце, а не голову. І зараз його серце рвалося до одного нестерпного, але такого рідного дівчиська!

Образ, що майнув у голові, приніс із собою запах скошеної трави і тугу, яка вигризала нутрощі.

- Батьку, де Саша? – благаюче глянув на чоловіка майбутній імператор. - Мені дуже треба її побачити! В мене таке відчуття, що я ледве не втратив її!

- Ні! - остаточне і безповоротне. – Дівчина в надійних руках!

- Але…

- Вона не хоче тебе бачити!

Серце пронизало, наче кинджалом. Не може цього бути!.. Не може…

Помітивши шокований погляд єдиного спадкоємця, чоловік важко зітхнув.

- ЇЇ тяжко поранили. Ми боялися, що Саша не виживе, та їй не інакше, як благоволять самі боги! Вона жива і майже здорова. Якщо ти так хочеш, я завтра візьму тебе з собою, аби відвідати Грейс.

- Так! – полегшення і радість заповнили поранене серце. Завтра! Завтра він знову побачить ці неймовірні темно-сірі очі!

«Чекай, кохана! Я скоро прийду до тебе!»

Не спав майже всю ніч! З голови ніяк не йшов образ закривавленої дівчини. Невже вона й справді стане потворною? Глибокі рани на обличчі та тілі довго кровоточили. Якщо туди потрапила інфекція, залишаться грубі рубці... Аби тільки жива і здорова! Решта його не хвилює.

Ближче до обіду голова Таємної канцелярії привіз сина додому.

- Ти ж обіцяв відвести мене до Саші! – обурився хлопець, проходячи до великого холу особняка.

- І відведу, - посміхнувся чоловік. – Другий поверх, блакитна спальня…

Більше Ізмір не зволікав жодної секунди. Він стрімголов кинувся у вказаному напрямку. Не вірилося, що зараз він побачить ту, через яку втратив і сон, і спокій!

Під його натиском двері відлетіли до стіни. Саша була тут. Все така ж вродлива, вона щиро посміхнулася йому, про щось запитавши. Хлопець не почув жодного слова. В голові шуміло, думки розбігалися в різні боки, наче джарах від світла, руки тремтіли в нетерпінні, так хотілося її обійняти. «То навіщо відмовляти собі?» Єдина чітка думка, що раптово виникла, стала свого роду спусковим механізмом. «Не можу більше!» Ізмір зірвався з місця, згрібаючи свій скарб в оберемок і впиваючись у такі звабливі, м'які вуста! «М-м-мм... Як же солодко!..»

До свідомості його привів дзвінкий ляпас. Грейс дивилася на нього переляканими очима, готова будь-якої миті, якщо не втекти, так убити точно.

- Сашо, я…

- Мовчи! – розлютилася дівчина. Вона не прийняла його почуттів! Відсторонилася, ігноруючи не лише його спроби захистити свою кохану, а й його присутність.

Виявляється, це дуже боляче, бачити байдужість у рідних очах. Якщо спочатку він відчував відлуння її емоцій, то зараз цілитель наглухо закрилася. Пустка! Наче між ними виросла невидима стіна. Це пригнічувало, знесилювало і сердило.

Через бурю в собі, хлопець майже не вслухався в розмови, що велися навколо тітоньки Філліди. Тільки за напад на Сашу він готовий був особисто вбити родичку. Пальці жалило магією, що вирувала в магканалах. Переповнений резерв нагадував киплячий котел. Потрібно терміново навчитися контролювати себе, інакше бути біді!