31 розділ

Іраїда Мадіна Вів'єн Азарійська, уроджена Харлем

Вона стояла біля ліжка Ізміра, розглядаючи його бліде обличчя і не вірила, що зможе. Серце рвалося на частини! Хіба вона винна? Хіба цього хотіла, коли дозволила Філліді керувати її життям? Втратити чоловіка та дочку! А тепер вона повинна вбити хлопця?

Так, життя в палаці було для неї тягарем! Так, вона ненавиділа і цю золоту клітку, і чоловіка, який колись так завзято клявся у коханні, а потім просто забув про неї! Знайшов собі нову іграшку… А як же вона? Як же її почуття? Хіба вона винна, що захотіла щось змінити? Зруйнувати нескінченну низку невтішних буднів? От тільки ціна за свободу виявилася надто великою.

Рука здригнулася, але підвелася. Один удар і все буде скінчено. Лише рух кистю, і вона буде вільною! Вона…

- Іраїда! - пролунало грізне позаду. – Сподіваюся, у тебе є пояснення!

Полегшення! Ось що першим відчула жінка, коли зрозуміла, це кінець! Її кінець! Нехай так! Вона заслужила на це, коли оступилася! Нехай так!..

Імператриця опустила кинджал і разом з ним сама опустилася на підлогу. Розкішна синя сукня зім'ялася, але їй начхати. Вже начхати…

- Запитуй, - голос не слухався. До горла підступив ком. Тільки не плакати! Вона не хотіла виглядати ще більш жалюгідною в очах чоловіка.

- Чому? – одне слово, але скільки сенсу було в нього вкладено. Час розкаятися! Можливо, так буде легше прийняти неминуче!

- Ти знаєш історію мого народу? - жінка почала з самого початку. - Кажуть, в прадавні часи талласійці вийшли з моря. Наші пращури вірили, що Морський бог дарував нам життя, він же вправі його відібрати. Саме тому кожен король споконвіку віддавав молодшу доньку на служіння богу. Багато хто вірив, що принцесу замикали в храмі, де вона вимолювала щастя своєму народу... Навіть я в це вірила, поки одного разу не дізналася правду.

Мені було шістнадцять, коли мати привела нас у храм на свято. Молода і цікава, я втекла у глибину будівлі, поки сестри молилися. Бродила коридорами, розглядаючи місце, де мені доведеться провести залишок життя. І невдовзі знайшла її, храмову бібліотеку. Там було багато книг, проте одна виявилася особливою. «Наречені бога» - говорив напис, а всередині докладно розписувався ритуал жертвопринесення кожної з принцес. Моє ім'я вже було внесено.

Я злякалася і втекла. Спроби поговорити з батьками ні до чого не привели. У результаті мені довелося змиритися.

Імператор міцно стис підлокітники крісла, навіть дерево рипнуло. Він знав, що в Талласії поклоняються не тільки основному пантеону, але не міг повірити, що король міг пожертвувати власною дочкою заради якихось забобонів.

- Пізніше, на березі моря, я зустріла його, - жінка тепло посміхнулася, як ніколи не посміхалася ні імператору, ні рідній доньці. - Він розумів мене, підтримував. Ми кохали одне одного! Об тільки, навіть якби він був ліердом, батько ніколи не погодився б відпустити мене. Обряд посвяти в жриці мав відбутися, коли мені виповниться вісімнадцять. Ми планували втекти раніше... Не знаю як, та батько про все дізнався, і відвіз нас до Самарди, маленького містечка біля моря. Там я мала відсвяткувати своє повноліття і навіки зникнути за стінами храму.

- Та все пішло наперекіс! - згадав колишнє імператор. – Я знав, що бунтівники нападуть на мене під час візиту до вашого королівства, тому вибрало віддалене містечко замість столиці!

- Так ось чому… - гірко посміхнулася жінка. - Що ж, напевно, це все-таки доля!.. Коли ти запропонував мені вийти заміж, я схопилася за це, як за останній шанс вижити. Я не любила тебе, і все ж сподівалася, що одного разу зможу прийняти твої почуття… Я дуже хотіла бути щасливою!

- Але не стала! – скривився чоловік. Він сердився, бо багато в чому був винен сам.

- Я намагалася! – сльози побігли блідим обличчям. - Я народила тобі дочку і зрозуміла, що змирилася, що прийняла свою долю... А ти відсторонився... Ти вибрав іншу!

- Я думав, що неприємний тобі! – спалахнув монарх. - Ти ж кривилася щоразу, коли я наближався. Невже ти думаєш, що я не помічав твоїх сліз після нашої близькості? Я почував себе тираном!

- Я вважала себе винною перед тобою, бо не могла дати того, що ти заслуговував!

- Як ти зв'язалася з Філлідою?

- Ти знаєш? – злякано запитала імператриця. - Звідки?

- Відповідай! - рикнув імператор.

Жінка гірко схлипнула, але продовжила свою сповідь.

- Три роки тому, коли ми їздили на день народження до батька, вона бачила мене і… Ми зустрілися випадково на нашому місці. Він змінився, та я одразу ж впізнала його. Ми довго розмовляли, і я зрозуміла: більше так не можу… Не можу залишатися у цій в'язниці! Філліда запропонувала мені свободу, натомість я мушу надавати їй деяку допомогу. Спочатку це були різні дрібниці: щось підслухати, когось скомпрометувати... Проте незабаром її плани змінилися, і з тихої спостерігачки вона перетворилася на лютого хижака!

- Як вона примудрялася всіма маніпулювати? - питання було швидше риторичним, та жінка знала відповідь.

- Вона володіє силою! Величезною силою! – жах відбився у синіх очах. - Пітьма живе в її душі, поглинаючи всіх суперників. Я сама бачила! Вона чудовисько!