31 розділ

Іраїда Мадіна Вів'єн Азарійська, уроджена Харлем

Вона стояла біля ліжка Ізміра, розглядаючи його бліде обличчя, і не вірила, що зможе. Серце рвалося на шматки! В чому її вина? Хіба цього вона бажала, коли дозволила Філліді керувати її життям? Втратила чоловіка, доньку!.. А тепер вона ще й повинна вбити ні в чому не винного хлопця?..

Так, життя в палаці було для неї тягарем! Так, вона ненавиділа і цю золоту клітку, і чоловіка, який колись так завзято клявся у коханні, а потім просто забув про неї! Зрадив, підібрав собі нову іграшку… А як же вона?.. Як же її почуття?.. Хіба бажання щось змінити такий вже й великий гріх? Зруйнувати нарешті нескінченний потік одноманітних буднів?.. От тільки ціна за свободу виявилася надто великою…

Рука здригнулася, але підвелася. Один удар і все буде скінчено. Лиш рух кистю, і вона буде вільною! Вона…

- Іраїдо! - пролунало грізне позаду. – Сподіваюся, у тебе є пояснення!

Полегшення! Ось що першим відчула жінка, коли зрозуміла, це кінець! Її кінець! Нехай так! Вона заслужила на це, коли оступилася! Нехай так!..

Імператриця опустила кинджал і разом з ним сама опустилася на підлогу. Розкішна синя сукня зім'ялася, але їй начхати. Вже начхати…

- Питай, - голос не слухався. До горла підступила грудка.

«Не плач! - наказала сама собі. – Не плач! Ти нізащо не виглядатимеш ще більш жалюгідною в його очах!»

- Чому? – одне слово, але скільки сенсу було в нього вкладено. Час розкаятися! Можливо, так буде легше прийняти неминуче!

- Ти знаєш історію мого народу? - жінка почала з самого початку. Перед очима замиготіли картинки з минулого. – Легенд кажуть, в прадавні часи талласійці вийшли з моря… Наші пращури вірили, що Морський бог дарував нам життя, він же вправі його відібрати. Саме тому кожен король споконвіку віддавав наймолодшу доньку на служіння богу. Багато хто вірив, що принцесу замикали в храмі, де вона вимолювала щастя своєму народу... Навіть я в це вірила, поки одного разу не дізналася правду…

Мені було шістнадцять, коли мати привела нас до храму на свято. Молода і нестримна я втекла, поки інші молилися. Бродила коридорами, розглядаючи місце, де мені доведеться провести залишок свого життя. І невдовзі знайшла її, храмову бібліотеку. Там було багато книг, проте одна виявилася особливою. «Наречені бога» - говорив напис, а всередині докладно розписувався ритуал жертвопринесення кожної з принцес… Моє ім'я вже було внесено...

Я злякалася! Спробувала поговорити з батьками, але… хто б сумнівався, що це ні до чого не приведе. В результаті мені довелося змиритися…

Імператор міцно стис підлокітники крісла, навіть дерево рипнуло. Він знав, що в Талласії поклоняються не тільки основному пантеону, але не міг повірити, що король здатен пожертвувати власною дочкою заради якихось забобонів.

- Я була у відчаї… Життя скінчилося так і не почавшись. Я не хотіла нікого бачити! Але потім… потім я зустріла його, - жінка тепло всміхнулася, як ніколи не посміхалася ні імператору, ні навіть рідній доньці. - Він розумів мене, підтримував. Ми кохали одне одного!.. Щастя… коротка мить перед стрибком у прірву… Навіть якби він був ліердом, батько нізащо б не погодився відпустити мене. Обряд посвяти в жриці мав відбутися, коли мені виповниться вісімнадцять. Наївні, ми в подробицях розпланували втечу... Досі не розумію, як батько про все довідався. Того ж дня нас відправили до Самарди, маленького портового містечка. Там я мала відсвяткувати своє повноліття і навіки зникнути за стінами храму…

- Проте все пішло на перекіс! - згадав минуле імператор. – Я знав, що бунтівники нападуть на мене під час візиту до вашого королівства, тому вибрав віддалене містечко замість столиці!

- Так ось чому… - гірко всміхнулася жінка. - Що ж, напевно, це все-таки доля!.. Коли ти запропонував мені вийти заміж, я схопилася за це, як за останній шанс вижити. Я не любила тебе, і все ж сподівалася, що одного разу зможу прийняти твої почуття… Я так хотіла бути щасливою!..

- Не розумію, що тобі завадило? Невже я мало тобі дав? – скривився чоловік. Він сердився, бо багато в чому був винен сам.

- Я намагалася! – сльози побігли блідим обличчям. - Я народила тобі дочку і зрозуміла, що змирилася, що прийняла свою долю... А тоді ти… відсторонився... Розумію, я надто довго вагалася і, зрештою, ти вибрав іншу!

- Я думав, що бридкий тобі! – спалахнув монарх. - Ти ж кривилася щоразу, коли я наближався. Невже ти думаєш, я не помічав твоїх сліз після нашої близькості? Я почував себе тираном!

- Я вважала себе винною перед тобою, бо не могла дати того, чого ти заслуговував!..

- Як ти зв'язалася з Філлідою? – обірвав суперечку імператор. Не час! Зараз на кону людські життя.

- Ти знаєш? – злякано стрепенулася імператриця. – Але звідки?..

- Відповідай! - рикнув монарх.

Жінка гірко схлипнула, але продовжила свою сповідь.

- Три роки тому, коли ми їздили на день народження до батька, вона бачила мене і… Ми зустрілися випадково на нашому місці. Він змінився, та я одразу ж впізнала його. Це було так дивно… Наче я знову та юна дівчинка, закохана і готова до пригод. Ми довго розмовляли і я зрозуміла: більше так не можу… Не можу залишатися у цій в'язниці! Філліда запропонувала мені свободу, а натомість я мушу надавати їй деяку допомогу. Спочатку це були різні дрібниці: щось підслухати, когось скомпрометувати... Проте незабаром її плани змінилися, і з тихої спостерігачки вона перетворилася на лютого хижака!