28 розділ

Саша

"Ну, от ми й зустрілися!" - промайнуло в голові. Дивно, але я не відчула ні страху, ні паніки, ні навіть припливу адреналіну. Наше зіткнення було настільки неминучим, що мій не зовсім адекватний мозок, здається, вже звик сприймати соуру як можливу причину моєї загибелі. Що ж, якщо мені судилося сьогодні померти, то нехай так і буде! Проте легко я не дамся!

- Тікай! - наказала найманцеві, боковим зором помічаючи, як Куро набуває бойової форми, повільно наближаючись до мене.

У долоні мимоволі скотилася пара пульсарів. Цікаво, це я довела рефлекси до автоматизму, чи «Сонечко» намагається допомогти?

- Що трапилося? - насторожився демон, вдивляючись у той бік, куди був спрямований мій погляд.

- Тут соуру, – попередила чоловіка. - Тікай, поки є можливість! Він за тобою не піде!

- Знущаєшся? – криво посміхнувся Демон, підводячись і приймаючи бойову стійку. - Хлопче, ти хочеш, щоб я впустив можливість поборотися з найнебезпечнішою істотою у світі? І не мрій!

Скривилася! От як пояснити самовпевненому мужику, що його заклинання для цієї тварюки, як слону муха? Адже помре, а допомогти я просто можу не встигнути!

Соуру зашипів і наблизився на кілька кроків. Його прозоре до цього тіло переломило сонячне проміння і заграло не гірше дорогоцінного кришталю. От би він був ще й такий самий крихкий, та щось мені підказує, не варто навіть мріяти.

Куро напружився, виступаючи вперед. Враховуючи, що кошеня виросло за літо майже вдвічі, його бойова форма виглядала ще більш моторошною. У загривку він  майже досягав моїх грудей. Оце махіна вимахала! Проте, придивившись до соуру, зрозуміла, той набагато більше! Десь півтора метри в загривку, м'язистий, з тонкими кінцівками та довгими, як кинджали, пазурами. Про його зуби навіть думати не хочу! Його що, анаболіками перегодували?

- Бачу, ви оцінили мій витвір! - почула радісний чоловічий голос, настільки неприємний, аж різало вуха.

Перевела погляд і побачила великого, лисіючого чоловіка, з круглим обличчям і товстими руками. Такий собі колобок на ніжках! Це ще хто?

- Дозволю собі представитися, поки 2.0 не покінчив з вами. Мене звуть Павло Миколайович Безруков, біотехнолог, кандидат фізико-математичних наук. 2.0 мій витвір! - з гордістю заявив він. І стільки пафосу, ніби він не машину для вбивства створив, а як мінімум ліки від раку!

- Землянин, - пробурмотіла мабуть голосніше, ніж збиралася.

- Втішили! – здивувався чоловік. - Дозвольте дізнатися, звідки у аборигена знання про мій рідний світ?

- Люблю почитати, - відмахнулась від незручного запитання, продовжуючи стежити і за співрозмовником, і за твариною. – То замах на правлячу родину Талласії двадцять років тому ваших рук справа?

- А ти тямущий! - зрадів Безруков. - Шкода, що 2.0 вибрав тебе своєю ціллю. Я міг би замовити перед господаркою слівце, та вже нічого не вдієш! Знищити!

Останнє призначалося соуру. Тварина, почувши команду, кинулась на мене. Не гаючись більше ні секунди, відправила їй на зустріч пульсари один за одним. І якщо раніше вони хоча б обпалювали звіра, то зараз просто ковзнули по його кришталевій шкірі, не завдавши йому жодної шкоди.

- Чудово, правда! - захоплено продовжив свій монолог вчений. – Я вбудував у генетичний ланцюжок соуру ген невидимості від терракона та невразливості від кохатту. Дивовижні істоти! Такі тендітні окремо, і зовсім непереможні разом!

Тварина проскочила повз, збита з ніг карракалом. Котик вчепився зубами в його горлянку, з зусиллям відриваючи кришталеві лусочки. Очевидно, це було доволі болючим, якщо соуру завищав, лякаючи всіх птахів в окрузі. Що ж, пульсарами тут не поборешся. Зосередилася і викликала два енергетичні батоги, вони ж зонди. Ніколи не думала, що доведеться використовувати їх у бойовій обстановці.

Тим часом Куро відпустив звіра, відбувшись кількома глибокими подряпинами. Нічого смертельного, пізніше оброблю.

- У тебе чудовий вихованець! - свиснув Демон, запускаючи в соуру кілька заклинань. І нічого!

Як я й думала, посилена шкіра не дозволила нашкодити тварині. Одне із заклинань просто розвіялося, а друге, відскочило і вдарилося в найближче дерево. Наступної миті на місці рослини залишилася тільки купка попелу.

- Забирайся! - гаркнула на цього твердолобого неандертальця. - Ти не впораєшся, не марнуй сили даремно!

- Так, Демоне! - усміхнувся на весь рот «колобок». – Краще біжи! Бо якщо господиня дізнається про твою зраду, тобі кінець!

- Гр-рррр! – розлютився найманець і запустив у товстуна кинджалом. Не знаю, як, проте тому вдалося вивернутись. Хм... напевно, як і в мене колись, у цього вченого відкрилися якісь магічні здібності.

Щоправда, довго відволікатися на сутичку між чоловіками часу не було. Соуру швидко прийшов до тями і накинувся на мене з новою силою. Доводилося орудувати енергетичними джгутами, як батогами, час від часу ухиляючись, перекочуючись і навіть відповзаючи від гострих пазурів. Все це ускладнювалося майже повною невидимістю тварини. Якби наша битва відбувалася в темну пору доби, мені вже давно прийшов би кінець!

Дивом вислизнувши від чергового удару, зрозуміла, довго так не витримаю. Втома накочувала хвилями. М'язи нили, як від багатогодинного тренування, дихання вже давно збилося. Я хрипіла, наче астматик у період цвітіння. Треба щось міняти!