25 розділ

Філліда Ксіона Адріана Азарійська, герцогиня Беренсьє, молодша сестра імператора

Вона увірвалася до його покоїв свіжим весняним вітерцем. Як завжди, прекрасна, енергійна та зі щирою посмішкою на вустах. Саме за це вміння бути «живою», її обожнюють всі знайомі. І лише одиниці дійсно знали, хто ховається за яскравою маскою.

- Едуарде, братику, я чула, що тобі нездужається, але ж не настільки, аби скасувати бал на честь осіннього рівнодення! - трохи образи в голосок, трохи примхливого виразу на обличчя і, вуа ля! Справу зроблено! Вона завжди досягає того, чого хоче.

- Філлідо, не маячи, - скривився монарх від такого натиску родички. Все життя знайомі, та ніяк не звикне до її манери спілкування. – Зараз не той час, щоб танцювати та веселитися!

- Про що ти говориш? - «щиро» здивувалася жінка. – Хіба у нас війна, голод чи стихійні лиха? Решта не є гідним приводом, аби скасовувати веселощі!

- Досить! – розлютився чоловік, грюкнувши кулаком по ліжку. Бліде обличчя перекосило від гніву. - Я все сказав! Мені набридли твої примхи!

Монарх раптом захрипів, хапаючись за груди і міцно стискаючи зуби. Здається, його турбував сильний біль. Жінка уважно оглянула хворого, задоволено хмикнула і попрямувала до виходу.

- З тобою останнім часом абсолютно неможливо спілкуватися, Едуарде!.. Одужуй!

Минувши кілька дверей, вона увійшла до величезних, світлих покоїв.

- Ну, як він? - налетіла на неї красива брюнетка.

- Зв'язок розірвано, - спокійно відповіла герцогиня, опускаючись в улюблене крісло. – Він непогано тримається, та це ненадовго! Не панікуй, Іраїдо! Час ще є!

Ізмір Каррітер Азарійський

"Пора додому!" - два слова, що пролунали в його голові, немов дзвін у нічній тиші. Він розбудив не тільки його свідомість, а й бажання жити, боротися будь-що, за себе та своїх рідних! Він ніколи більше не здасться! Ніколи!

Коли Ізмір розплющив очі, єдине, що він побачив, це такий рідний, такий теплий погляд сірих, наче грозове небо, очей. Саша! Саме тоді хлопець зрозумів, він пам'ятає ВСЕ! Все, що було втрачено, накотило хвилею, мов морський прибій на каміння.

- З поверненням! - посміхнувся Грейс, перш, ніж втратити свідомість. Таке тендітне на вигляд, проте таке сильне тіло впало в його розкриті обійми. Хлопець притис його до себе і зрозумів, не віддасть! Ніколи й нікому більше не віддасть! Це його скарб, і якщо знадобиться, він боротиметься за нього до кінця!

Єдине, що він не врахував, так це те, що першим від кого доведеться захищати Олександра, буде його власний батько!

- Ізміре! Що ти робиш? – обурювався Азарійський-старший за добу, коли хлопець не дозволив цілителю оглянути Грейса. - Я думав, ви друзі! Та, мабуть, помилявся, якщо ти бажаєш йому померти просто у тебе на руках!

- Не намагайся мене переконати, - хлопець затулив собою свого рятівника, не підпускаючи нікого ближче, аніж на три кроки. - Саша абсолютно здоровий! Йому просто треба виспатися!

- Ізміре, - не вгавав чоловік, - Грейс неабияк витратився, витягуючи тебе та Еда з того світу. Будь вдячний, і дозволь нам йому допомогти!

- Батьку, ти не розумієш, - сердився бойовик, - не можна нікого до нього підпускати! Саша особливий! Йому не потрібна допомога! Він скоро і сам прокинеться, от побачиш!

- Або помре від магічного виснаження! – стояв на своєму голова Таємної канцелярії.

- Не говори дурниць! – відмахнувся хлопець.

- Ізміре!..

- Досить! - почулося грізне з ліжка. У бойовика памороззю обдало спину, коли він почув рідний голос. - Виспишся тут з вами! Котра година?

- Одинадцята, - радісно посміхнувся Ізмір, дивлячись немигаючим поглядом на свій «скарб».

- Який день? - скривився Грейс, розтираючи заспане обличчя. В Ізміра навіть пальці засвербіли, так хотілося торкнутися відбитка від подушки на його щоці. В грудях сперло, як тільки він представив наскільки ніжною буде його шкіра…

- Шостий день седмиці, - відповів герцог. - Ти як?

- Нормально! – відмахнувся хлопець. - Пора і честь знати!

- Вже йдеш? – якось зацьковано запитав Азарійський-молодший.

- В мене справи! - відповів "хлопець", прямуючи у ванну. – Документи та екіпаж готові?

- Все, як домовлялися! - відзвітував голова ТК.

- Сашо, куди ти зібрався? – насторожився бойовик. Він бува рвонув слідом за цілителем, але шлях йому перегородив карракал. Вихованець грізно рикнув і мотнув головою.

- У справах! - відповів Грейс, виходячи із ванної чистим, свіжим та у випрасуваних речах.

- Я піду з тобою!

- Ні! – в один голос гаркнули цілитель та герцог.

- Ти ще не відновився після утворення зв'язку з Джерелом, - вже спокійніше відповів Грейс. Потім перевів байдужий погляд на Азарійського-старшого. - Проводите?

Чоловік тільки згідно кивнув, прямуючи до дверей.