24 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

Він був скрізь і ніде водночас. Ніби завис у невагомості, ніби весь світ завмер і навіть вітер зник. Думки ліниво перетікали в голові, ні на мить не затримуючись, наче річка, що мчить повз нього. Хто він? Що тут робить? Чому один? Хіба він не мав важливої ​​справи? Хіба він не поспішав ще кудись недавно? Чи то був сон? Дивний сон... Здавалося, його там хтось чекає... Хтось дуже важливий... Але хто? Чи не чекає? "Не пам'ятаю!" - єдина думка, яка хоч на мить затрималася.

Хотілося спати, розслабитися і поринути у глибоку безодню сну. Можливо хоч там він дізнається відповіді на свої запитання? То навіщо собі відмовляти? Адже йому все одно нічого втрачати. Потрібно тільки заплющити очі і відпустити все те, що може його утримати. Потрібно лише розслабитися.

- Далеко зібрався?

Саша

У кімнаті пахло травами. Ізмір лежав на ліжку. Грудна клітка мірно здіймалася, і на перший погляд здавалося, що хлопець просто спить. Але тільки добре знайома з ним людина легко помітить, що шкіра хлопця блідніша ніж зазвичай, що під очима залягли тіні, а вилиці і ніс загострилися. Ну от, невже ще й цей зібрався зустрітися з Мораною?

- Ну і? – занервував герцог. Ще б пак, це ж його син, незважаючи на всю холодність їхніх стосунків!

- Не підганяйте! - огризнулася. Самій би розібратися.

Скануюче заклинання нічого не дало. Хлопець просто спить, хіба що серцебиття надто сповільнилося. При огляді магічним зором, картина була набагато цікавіша. Ізмір виблискував, немов новорічна ялинка, на яку навісили надто багато гірлянд. Одні його канали горіли яскраво-червоним, інші синім, десь прослизали зелений і світло-блакитний вогник, а сам резерв нагадував зламаний світлофор, який забули замінити. І в усьому цьому неподобстві час від часу з'являлися золоті іскри. Це що, рештки моєї магії? Чому вона ще не вивелася?

- Схоже, Джерело намагається перебудувати його канали і резерв під себе. Процес довгий та важкий. Аби він лише впорався! - останнє, це вже думки вголос. Пам'ятаю я, як мої власні канали відкривалися, аби прийняти те, до чого були не пристосовані! – А якими стихіями володіє ваш син?

- Двома, - здивувався чоловік. - Навіщо питаєш?

- Невже? Мені чомусь здається, що він здатний на більше!

Гаразд, до чого вся ця полеміка? Потрібно трошки допомогти майбутньому імператору, полегшити, так би мовити, страждання, а далі хай сам справляється!

«Давай, Сонечко! Ми повинні розтягнути його резерв та канали. Тільки обережно, щоб не нашкодити! Поклала руки на сонячне сплетіння Ізміра та його чоло, скинула верхні три щити, і почала поступово переливати свій резерв у його, м'яко розтягуючи і попутно реставруючи тріщини на стінках. «Все буде добре, головне не розслабляйся, чуєш!» - намагалася донести цю думку до хлопця. Навряд чи він її почує, та можливо хоч відчує мою підтримку?

Спочатку все йшло добре. Ми з Джерелом працювали разом, синхронно, мов годинник. Проте в якийсь момент я навіть не почула, а ніби відчула дзвін натягнутої до межі тятиви, ніби від тіла відривається щось дуже важливе. Що це?

Розплющила очі і з жахом помітила, як бліднуть колись червоні губи, а легені перестають наповнюватися киснем. Не зрозуміла! Це що, диверсія?

Поклала руку на груди просто над серцем і послала потужний енергетичний розряд. Хлопця навіть підкинуло на ліжку.

- Що відбувається? – почулося десь позаду. Все потім! Не до того зараз! Дехто тут зібрався на той світ! От нетерплячий!

Після третього розряду, не досягши жодного відгуку, зважилася на відчайдушні дії. Не знаю, які наслідки після цього на мене чекають, а краще б усе вийшло.

Про цей спосіб я вичитала у Гримуарі. Колись, коли більшість Знаючих були абсолютно не обмежені в силі, ходили легенди, що вони вміли повертати до життя померлих. Більшість не вірила, деякі боялися, і лише одиниці знали, що легенда правдива. Так, якщо душа людини ще не пішла за межу, Істинна Знаюча здатна повернути її назад. Запитайте, чому вони цього не роблять? Тому, що будь-яка необдумана дія загрожує наслідками.

Пам'ятаєте, я казала, як важко, коли ти стираєш себе з пам'яті своїх друзів? Отже, воскрешаючи людину, Знаюча прив'язує її душу до своєї, щоб повернути її на місце. Проте назад відв'язати неможливо. Ця людина все життя буде її другою половинкою, частиною її самої. Його біль – її біль, його радість – її радість, його смерть – її смерть. Щось схоже існує між мною та Куро. Зв'язок, який не можна розірвати. Ніколи!

Ось чому те, що я зробила далі, може стати ВЕЛИЧЕЗНОЮ проблемою!

Притиснула його руку до свого серця, а свою до його, зняла всі щити, дозволяючи енергії циркулювати вільно, огортаючи наші тіла, наче коконом, змішуючи наші аури, зрощуючи наші душі. «Пробач, Ізміре, та іншого способу не дозволити тобі піти за межу, я не знаю!»

Раптом я опинилась у повній темряві. Скрізь та ніде одночасно. Знайоме місце! Озирнувшись, звичайно ж нічого не побачила, але цього і не потрібно. Мене вабило туди, де зараз мешкає частина моєї душі. Він там, у темряві! Зовсім один! Втрачений, зляканий, втомлений... Стривай, я вже поряд!

Вдалині промайнув ледь помітний вогник. Попався!