23 розділ

Едуард Аврелій Крістіан Азарійський, імператор Івлійської імперії

Прокинувся від стійкого відчуття чужого погляду. Тіло ломило, немов після марш-кидка, які часто відпрацьовували студенти військової академії. Едуард, за велінням батька, закінчив не лише Велику Імператорську академію, а й головну військову установу Імперії. Було важко, він ненавидів увесь світ, перебираючись через найбільшу гірську гряду Фьольґренса - Дракенрьог (хребет Дракона), проте в житті йому неодноразово знадобилися здобуті тоді навички. Що ж, немає лиха без добра!..

- Не набридло ще боки відлежувати? – почувся поряд до болю знайомий голос. Ось кого монарх ніяк не очікував побачити.

- Владе, - прохрипів чоловік пересушеним горлом. Пити хотілося неймовірно. Наче прочитавши його бажання, старий друг подав склянку з якимось відваром. Через кілька миттєвостей спрага відступила, і навіть думки стали яснішими. – Не чекав тебе тут зустріти…

- Я ненадовго, - криво всміхнувся ректор БІА, забираючи спорожнілу посудину. – Дійшли чутки про твоє погане самопочуття…

- От, віргл! – стомлено заплющив очі монарх. Геть вилетіло з голови, він же знепритомнів на очах у міністрів. – Хто здав? Рудгар чи Стікс?

- Грег, - реготнув Бурш'є. - Не хвилюйся, всі твої спиногризи мовчать, як німі. Грегоріан обіцяв кожного, хто проговориться, просканувати ментально.

- Кхе-кхе! – закашлявся імператор. – Впізнаю його методи. Не вірю, що це все… Розповідай!

Гість важко зітхнув, підбираючи потрібні слова.

- У нас проблеми, Ед, - Владір не знав з чого почати, аби якомога достовірніше описати свої спостереження, настільки нереальними вони здавались. – По той бік щось відбувається. Вони збираються біля завіси.

- Скільки? – приречено спитав монарх.

- Сотні, може, тисячі!.. Перешкода стоншилася, ставши частково прозорою, - чоловік дивився на друга, а здавалося, бачив перед собою геть інше. – Це армія! Величезна, непереможна армія! Якщо завіса впаде, протягом седмиці Імперії прийде кінець.

- Прориви?

- Не було. Складається враження, що вони чогось очікують! Ми ще не з'ясували чого, але…

- Моєї смерті, - сумно посміхнувся імператор. - «Коли впаде останній Шейнсідер, впаде й Завіса. Монстри ринуть річкою, знищуючи все на своєму шляху. Кхаласс загине! Чорна зірка зійде на небосхилі, віщуючи зародження нового світу!» Це пророцтво з Книги Буття. Ніколи не думав, що я стану тим, через кого зникне мій світ.

- Не говори дурниць! - спробував підбадьорити друга Владір. - За допомогою Джерела, жоден монстр не пройде крізь стіну! Ми впораємося…

- Я його більше не відчуваю, – відвернувся від гостя чоловік. І це правда. Всередині, де раніше вирував нескінченний потік свіжої, як джерельна вода, енергії, зяяла порожнеча. Хоча ні! Якщо прислухатися, здавалося, ніби на дні ще щось хлюпається, але цього так мало. Його океан в одну мить перетворився на калюжу! Як із цим жити? Як рятувати свою країну, свій народ, якщо він лише нікчемний чоловічок, ні на що не здатний?

- Впораємося, як і завжди, - криво посміхнувся досі діючий ректор найкращої у світі магічної академії. - Не розкисай, друже!

Влад легко поплескав Азарійського по плечу і залишив покої. Що ж, у нього ще є трохи часу, аби змиритися, прийняти неминуче. Питання в іншому, як приховати свою не боєздатність від усієї Імперії, включаючи рідних?

Саша

Мене розбудив мокрий шорсткий язик, який наполегливо пройшовся по обличчю.

- Фу!.. Куро! Ну, скільки можна? - обурилася, відштовхуючи улюбленого котика. Ненавиджу, коли він так робить!

Озирнувшись, з'ясувала, що мене перенесли до тієї ж кімнати, де замкнули вперше. Біля ліжка, в кріслі сидів не хто інший, як сам голова Таємної канцелярії, рідний брат імператора і, схоже, мій майбутній нічний кошмар, Грегоріан Азарійський. Чоловік уважно розглядав моє обличчя, забуваючи моргати. Цікаво, що зараз коїться у нього в голові?

- Ви пропалите в мені дірку, - зауважила, розглядаючи чоловіка у відповідь. – Щось побачили нове?

Так-так, нариваюся! Вибачте, проте це не я, це захисний інстинкт: завжди нападай першим, поки тебе не схопили. Куро розлігся на ліжку біля ніг, перегородивши собою огляд на всю кімнату. Мій маленький охоронець із дуже мокрим язиком! Витерла руками липке обличчя.

- А тобі палець до рота не клади... - зауважив герцог, злегка всміхнувшись. Лише натяк, та я помітила.

- То немає чого пхати брудні кінцівки в непризначені для цього місця, - зупиніть мене хто-небудь!Ех!.. – Як там Ізмір?

Краще перевести тему, аби й справді не договоритися до карцеру. Цьому імператорські накази байдужі!

Чоловік ледь стиснув губи, показуючи своє невдоволення та занепокоєння. Якби не щоденні тренування з Джо, я б нізащо в житті цього не помітила. Такого ідеального контролю емоцій, мені ще бачити не доводилося. От із кого треба приклад брати!

- Спить… Але твій інший друг прийшов до тями. Він розповів про все, перш ніж знову провалитися в безпам'ятство. Якщо не секрет, чим таким ти його напоїв, що наш штатний цілитель вже добу не може привести Крейга до тями?