22 розділ

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

Його зірвали з допиту викрадачів Марка Артура Роквела. Злочинцями виявились звичайні забулдиги з Чорного кварталу. Вони нічого не знали, нікого не бачили. Спілкувалися лише за допомогою листів, отримуючи за виконану роботу гроші та випивку. Особисто не бачили ні замовника, ні його посланців. Це глухий кут!

- Викличте менталіста, - не збираючись більше гаяти часу на цю падаль, наказав чоловік. – Нехай перегляне їхні спогади! Може ще вдасться щось дістати з цього непотребу.

Біля виходу на нього чекав посильний. Щось трапилося з імператором!

За двадцять хвилин Азарійський вже крокував величезними незвичайно порожніми коридорами палацу. «І в що він знову вляпався?» - крутилося в голові. Цілитель нічого не повідомив, лише просив терміново прибути. Збираючись звернути з адміністративної частини будівлі до житлового крила, раптом він помітив знайомого карракала.

- А ти що тут робиш?

Вихованець, побачивши чоловіка, зазивно вильнув хвостом, і зник за поворотом. Жестом, наказавши гвардійцям слідувати за ним, Грегоріан вирушив слідом за твариною. Щось тут не чисто! Цей карракал ніколи б не покинув свого господаря. Ще через якийсь час вони опинилися біля дверей закритої бібліотеки. "Що відбувається?"

Відповідь на це запитання виявилася шокуючою! Біля відкритого входу до підземелля, на брудній підлозі, мирно спали три претенденти на трон, а неподалік, обпершись на стелаж, зі стомленим виглядом, сидів не хто інший, як Олександр Грейс, господар того самого карракала.

- Здрастуйте! – вимучено всміхнувся хлопчина, чухаючи вихованця за вухом. - Не допоможете підвестися?

В одному з будинків Алеррама

- Він знепритомнів на очах у повного складу міністрів! Це ж кінець, так? Відповідай! - кидалася по кімнаті прекрасна, наче жива богиня, жінка.

- Можливо, - спокійно відповіла інша, не менш ефектна та розкішна. Вона сиділа в зручному кріслі, відсторонено попиваючи чай із тонкої порцелянової філіжанки. – Рано ще говорити. Його організм міцний. Це може зайняти деякий час.

- І все ж таки?..

- Не більше тижня, - злегка усміхнулася співрозмовниця. - Не хвилюйся, люба! Незабаром все скінчитися і ти станеш абсолютно вільною, як я і обіцяла! А зараз повертайся назад, аби тебе не спохватилися. Нічого привертати зайву увагу! Встигнеться іще!

Саша

Нас із Куро люб'язно замкнули в одній із кімнат житлової половини палацу. Не в карцер, і на тому спасибі! Куди вони перенесли хлопців, невідомо, а щодо Нори… навіть цікавитись не буду. Якби не ця ненормальна, я зараз закінчувала б із домашніми завданнями. Адже вже стемніло! Вибач, Карле, та, боюся, сьогоднішнє тренування доведеться скасувати!

Через якийсь час нам навіть принесли вечерю. Оце сервіс! Правда, спочатку я перевірила все на отрути і домішки, а вже потім приступила до трапези. Було смачно, проте, відверто кажучи, нудно! Ніхто із персоналу зі мною не розмовляв. Навіть охоронець, якого залишили в кімнаті, мовчки вирячився в нікуди. Хоч би повідомили, чи довго ще!

Як з'ясувалося, не дуже. З моменту «ув'язнення» пройшло не більше трьох годин, коли двері до кімнати ривком відчинилися. Ну, і хто це в нас тут такий нервовий?

Нетерпеливим гостем виявився голова Таємної канцелярії особисто. Герцог Азарійський жестом прогнав гвардійця, зміряв мене ошалілим поглядом, і впав у крісло навпроти. Незважаючи на лють, чоловік виглядав відверто втомленим: запалені очі, бліда шкіра, що ще більше відтіняла синці на обличчі, дрібний тремор кистей. Коли він востаннє нормально спав?

- Олександре, - звернувся голова ТК до мене, - давай на чистоту! Я знаю, що Ед зустрічався з тобою в академії, знаю, що ти якимось чином витяг його з того світу, але не розумію, як ти це зробив!

- У цьому вся проблема? - запитала, натякаючи на своє становище полоненого. – Вам цікаво як чи, можливо, чому?

Чоловік навіть плечі розправив, наче гончак, котрий відчув здобич. Невже думав, я й далі гратиму дурня? А який сенс? Так, можливо, з’явиться хоч якийсь шанс вижити!

- Навіть так! - Азарійський-старший азартно подався вперед усім корпусом. - Ти готовий визнати, що використав імператора у своїх цілях!

Тихо засміялася! Ото вже... детектив!

- Но-но! - подумки помахала пальцем, як колись у дитинстві робила мама, коли ми з сестрою балувалися. - Не перекручуйте! Моя провина лише в тому, що я не дав померти Його Величності ще тоді. То що ж трапилося?

- Схоже, - зітхнув герцог, - твоє лікування не спрацювало. Ед помирає! Цілитель нічим не зміг допомогти. Єдине, що тебе рятує, це відсутність отрути в його організмі! Тож, розповідай, чим ти його лікував!

- Не варто мені погрожувати, ліерде Азарійський, - почухала Куро за вушком, намагаючись взяти нерви під контроль. Не можна зараз показувати слабкість! – Я вам не ворог, хоч і не друг! Як там Ізмір з Раяном?

Запитала про те, що мене справді хвилювало. Можливо, це допоможе хоч трохи переключити думки? А то якось страшно стало! А мені боятися шкідливо для здоров’я!