21 розділ

Ізмір Каррітер Азарійський

- Що ви тут робите?.. – пролунало абсолютно несподівано знайомим голосом.

Вони якраз дісталися кінцевої точки свого шляху, коли все зіпсувала своєю появою не хто інша, як принцеса Елеонора. Шкодливе дівчисько, котре з самого дитинства ставилося до нього, як до когось другосортного. А як інакше, адже він лише третій у черзі на трон! Ця дівчина все і завжди вимірювала статусом та грошима. Цікаво, що в ній знайшов Крейг?

- Я запитала, що тут відбувається? – скрикнула дівчина. «Боги, навіщо ви нагородили її таким неприємним голосом?»

- А на що це схоже, Норо? - відповів хлопець абсолютно спокійно, намагаючись перегородити принцесі шлях до Грейса. Цей дивовижний хлопець знову щось знайшов. Головне, не дозволити «усяким» збивати його зі шляху.

- Ізміре, ти ж знаєш, що цю бібліотеку дозволено відвідувати лише членам королівської родини? Що ти тут забув? - схрестила руки на грудях принцеса.

- Отож бо! – широко посміхнувся герцог. – Не повіриш, але я й досі Азарійський. Мені можна!

- Так, - скривилася дівчина, - проте не йому! Забирайтеся!

- Норо, - обурився Ізмір, - ти забуваєшся!..

Раптом, десь позаду, почулося тихе "клацання", наче грім серед ясного неба. Хлопець повільно повернув голову, завмираючи з подивом. Звідки б тут взятися таємному ходу?

- Ти знала! - почало доходити до бойовика. - Що там?

- Не твоя справа! - огризнулася дівчина. – Закрийте негайно!

Саша дивно напружився, ніби принюхуючись до чогось, що приховувала темрява. Хлопець скривився і з глибоким осудом глянув на принцесу.

- Він там! - два слова, але від них у грудях ніби розслабилася натягнута струна. – Живий!

Хлопець спробував запалити світлячок, проте втрутилася принцеса.

- Жодної магії! – скрикнула вона. – Жити набридло?

Озирнувшись, Ізмір витяг з купи мотлоху, що валялася в кутку, справжнісінький смолоскип. Підпалювати вирішив у бібліотеці. Нора, звичайно, ще те стерво, проте смерті собі не бажає.

- Іди! – тицьнув у неї смолоскипом герцог. Щось всередині підказувало, що дівчину краще не випускати з виду. - Ти перша!

Принцеса голосно пирхнула, та опиратися не стала. Піднявши довгу червону сукню, вона почала обережно спускатися вниз. Ізмір пішов слідом, замикали ходу Грейс із карракалом. У темряві, в супроводі монотонного цокання підборів, час тягнувся неймовірно повільно. Цок-цок, цок-цок… Здавалося, ще трохи і він збожеволіє!

Та всьому поганому, як і хорошому, рано чи пізно судилося закінчитися. Ось і їх спуск добіг кінця. Кругла, слабо освітлена невідомим кристалом кімната, поруч порожній постамент і тиша…

- Його тут немає, - засмутився герцог. Вся надія, яка так швидко зародилася, так само швидко помирала.

- Є, - заперечив цілитель і пішов в обхід каменюки.

З іншого боку від входу, спираючись на кристал та обіймаючи старовинну книгу, міцно спав Крейг. Брудний, з роздертими в кров руками, синцями під очима, проте живий. Його груди мірно здіймалися, супроводжуючи видих тихим свистом.

Олександр торкнувся Реньє, порився у своєму поясі, дістав маленький флакон у темному склі і капнув тому на губи всього дві краплі. За хвилину хлопець заворушився, розплющуючи очі.

- З поверненням! – пожартував Ізмір, помітивши ознаки впізнавання в очах друга. - Як ти сюди потрапив?

- Е…ле…нора… - прохрипів бойовик пересохлим горлом.

Азарійський перевів злісний погляд на принцесу, от тільки та його навіть не помітила. Вона розширеними очима вирячилася на пульсуючий камінь. Хм, здається, кристал справді почав світитися яскравіше… Може, це через велику кількість людей у ​​приміщенні?

- Піднімайся, друже! - Азарійський подав Крейгу руку, а щоб не впасти, обперся на камінь. Що далі сталося, він не зрозумів.

Раптом кімнату осяяв потужний білий спалах, засліплюючи всіх, хто не встиг затулитися, і разом із цим по залу рознісся пронизливий жіночий вереск. "Що трапилося?" - майнуло в голові хлопця, перш ніж він знепритомнів.

Едуард Аврелій Крістіан Азарійський, імператор Івлійської імперії

Він саме сидів на одному з чергових засідань, коли відчув це: наче щось дуже важливе відривається від його серця і безслідно зникає. Несподівано запаморочилася голова та сперло в грудях. "Що це? Серце? Я помираю? Але ж Грейс обіцяв...»

Додумати чоловік не встиг. Вперше за більш ніж двадцять років правління, він знепритомнів на очах у присутніх. Після секундного ступору в залі піднялася паніка. Міністри та охорона ошаліло металися з кутка в куток, заважаючи цілителю, якого одразу ж викликали до пацієнта. Коли шум у приміщенні став зовсім вже нестерпним, Харіс визвірився і вигнав усіх, окрім хіба охорони.

- Треба перенести Його Імператорську Величність у покої, - роздавав вказівки чоловік. - Нікого не впускати і не випускати з палацу, доки я не з'ясую причину нездужання монарха. І викличте, нарешті, голову Таємної канцелярії!