15 розділ

Саша

Ну що ж, ось і почався другий рік мого навчання у магакадемії. Чи буде мені важко? Однозначно! Чи буде весело? Дуже на це надіюсь! Чи впораюся з усім? А хіба у мене є вибір?

Безглузді відповіді на такі ж безглузді запитання. Я не маю іншого вибору, або перемогти, або померти. Причому другий варіант тепер ще реальніший, ніж раніше. І те, що найманець не зможе дістатися до мене, поки я перебуваю в стінах академії, зовсім не заспокоює. Адже імператор якось сюди проник, причому не поміченим. Що заважає це зробити й іншим? Нічого! Ось і я про те!

Тому, так! було неспокійно щоразу, коли доводилося виходити з кімнати. «Я не боягуз, проте боюся…» Здається, ця фраза стала моїм життєвим кредо. Ех… Нити безглуздо, отримуватимемо задоволення від кожного прожитого дня! Сподіваюся, боги захистять свого недолугого посланця від мирських проблем!

Ось за це я й взялася! Тобто, навчалася, спілкувалася, сперечалася з Горійським (куди ж без нього?). До речі, про це! Чомусь, менторас Горійський був твердо переконаний, що за своє місячне перебування у Чорному кварталі має бути вдячний саме мені! А оскільки йому явно там не сподобалося, подяка виходила своєрідна. Мене знову зробили цапом-відбувайлом! Доводилося віддуватися не лише за свої помилки, а й за чужі. Хіба можна було чекати чогось іншого?

Загалом тиждень пролетів, як один день! До вихідних друзі готували мене, наче в останній бій: Карл ганяв вечорами до сьомого поту, Рікс після цього піднімав і відгодовував, Гур підсунув у пояс кілька загоювальних і зміцнювальних настоянок, а Альбін повісив на шию дивної краси синій кулон. Як виявилося, це якийсь напівдорогоцінний камінь, який він використав для свого експериментального проекту. По завершенню другого курсу артефактори повинні здати курсову роботу у вигляді певного амулету. Властивості цього витвору людської геніальності на розсуд творця. Тому я стала чимось на зразок піддослідного кролика. Що ж, краще так, ніж залишитися на самоті з проблемами!

За ворота академії виходила з легким трепетом. Весь час чекала нападу, хоча чудово розуміла, тільки дурень вбиватиме біля порога магічного закладу. А ось кого я зовсім не очікувала побачити, то це Грега Рівера! Пан старший слідчий уже зовсім вільно підпирав стіну моєї альма-матер. Здається, дехто сприймає мене як пошукове бюро!

- Чим можу бути корисний, ясний пане? - завела свою звичайну пісню. Набридло, слово честі!

- Не починай! – скривився чоловік. Ну ось, це ж не я вже вкотре компрометую чесного студента своєю появою! – Ми його впустили… Їх усіх! В управлінні шпигун!

Руки в кишенях, плечі та голова опущені, на обличчі – скорбота! Все ясно, дехто вважає себе у всьому винним. Ех, ви, пане слідчий! Що ж ви так?

Я все розумію, і хотіла б допомогти, але в мене тут свої проблеми намалювалися, і ризикувати ще раз не збираюся… Тому йду і мовчу! Рівер крокує поряд, сопе, але теж мовчить.

- Не тисніть, не допоможе! – подала нарешті голос.

- Ти ж розумієш наслідки своєї відмови? - спробував мною маніпулювати чоловік. Знав би він, наскільки я все розумію!

Мовчу! Час – гроші, мені запізнюватися не можна. Мене ще вагітна жінка чекає!

- Скажи бодай, у який бік його відвезли! – за двадцять хвилин не витримав слідчий. От настирливий.

Зупинилась! Ми якраз проходили крізь парк. Погода стояла чудова, навколо гуляло безліч людей, а поряд співробітник Таємної канцелярії. Нападу можна не боятися, отже, доведеться відповідати. А то не відчепиться!

- Він, швидше за все, один, - спробувала швидко проаналізувати свої щоденні спостереження. - Більший попереднього, і набагато небезпечніший! Його сила інша… Не зможу пояснити, не питайте! Не шукайте за містом. Він ближче, аніж ви думаєте! Придивіться до ближнього кола!

- І це все? – трохи розчаровано вигукнув Рівер.

Не повертаючись, пішла вперед. Я сказала достатньо, щоб, підключивши мозок, дійти потрібних висновків. А якщо ви не впораєтеся, пане слідчий, що ж, це вже не моя провина! Будемо сподіватися на краще!

Грег Рівер, голова слідчого відділення ТК

Він завжди знав, що цілителі, народ норовливий, а маги життя і того гірше, але щоб настільки… Грег собі вже голову зламав, роздумуючи, де припустився помилки! Кому він міг проговоритися про майбутню облаву? Ні коханки, ні близьких друзів у нього не було, інакше підозри одразу впали б на них, отже, це хтось із управління. Хтось, хто досить близький до Майстра, щоб бути в курсі секретних операцій. Але хто? Усі співробітники вже давно і добре перевірені не лише у побуті, а й у бойових умовах! Всім він вірить, як собі! Чи краще сказати – вірив? Тому що зараз його дедалі більше мучили сумніви.

Абракадабра, яку накрутив Грейс, спочатку здалася простою відмовкою, аби він відстав. Проте що частіше чоловік прокручував у голові розмову, то яснішою ставала суть. Потрібно поговорити з Майстром, але так, аби не видати інформатора…

Герцог Азарійський, незважаючи на вихідний день, як і завжди, знаходився на робочому місці. Постукавши, після запрошення Рівер увійшов усередину. Напівтемний, абсолютно пригнічуючий відвідувачів, кабінет зустрів тихим шарудінням паперів. Це молодий герцог виконував чергове доручення батька. Усі співробітники канцелярії знали, Грегоріан Азарійський готує сина на своє місце. Можливо, якби вони не знали цього хлопця з пелюшок, хтось би тай обурився такій відкритій протекції, проте Ізмір уже неодноразово довів свою розсудливість, показав себе чесною і твердою людиною, котра здатна вести за собою інших. Ще років десять, і він стане чудовою заміною Майстрові.