13 розділ

Саша

Я відчула її одразу ж, як тільки вона прийшла. Здається, навіть дихати стало легше, ніби потрапила до соснового лісу навесні, коли ще спекотне літо не встигло висушити зимову вологу. Її присутність підбадьорила, додала сил і дивним чином заспокоїла. Невже це істинна сила богині життя? Повертати людині відчуття дому лише своєю присутністю?

- Як ти, мила? – Діділія опустилася на траву поряд зі мною.

- Хіба ви не бачите? - вколола швидше за звичкою, ніж навмисно.

- Я багато чого бачу, Сашо, та тільки не твої справжні думки і почуття, - сумно усміхнулася богиня. - Ти така ж закрита книга для мене, як і вона... Тому я й прийшла. Якось мені не вдалося втримати свою доньку від помилки. Повторення цього я не допущу, вибач!

Мовчки скривилася. Та все я розумію, от тільки змусити себе не ображатися не можу. Сьогодні мені було важко. Дуже важко! Не лише фізично, але й морально. Адже лише тепер змогла повністю усвідомити, що все це не ігри, що не завжди можливий хепі-енд! Що, можливо, комусь із нас таки доведеться пожертвувати собою заради світлого майбутнього. Мені, імператору, чи ще комусь... І це знання ранить навіть сильніше за зброю!

- Війни не уникнути, так? - запитала так, заради пристойності. Сама все розумію, та може все ж таки є надія?

- Війна йде вже давно, дитино, - богиня поклала долоню мені на маківку. Тілом пробігло тремтіння, наповнюючи кожну клітинку живою енергією. - Не ти її почала, але тобі доведеться її закінчити. А це лише бій… Один із багатьох! Навіть якщо ми програємо сьогодні, завтра обов'язково переможемо!

- Імператор помирає, - спохмурніла, згадуючи його пошматовану ауру. - Я не зможу зняти петлю з шиї, не вбивши!

- Але ти можеш подовжити його життя доти, доки не з'явиться новий Шейнсідер, - ніжно посміхнулася жінка. - Незабаром Джерело призове його і на престол зійде новий імператор. Не хвилюйся, рід не перерветься.

Я навіть рота здивовано відкрила. Це що ж виходить?

- Хіба не Елеонора спадкоємиця престолу? - вирвалося голосніше, ніж збиралася.

- Якось Джерело вже відмовило їй, - жінка легко піднялася і подивилася в далечінь, на спокійну водяну гладь. – Другого шансу немає!.. Сашо, коли ти поруч із НЕЮ, я не зможу тобі допомагати. Я вас не побачу! Пробач… Та, в будь-яких інших ситуаціях просто поклич, я прийду!

Діділія ще раз ласкаво погладила моє волосся, як колись робила це мама, і розчинилася в білому тумані, що зненацька нас оточив. От і поговорили… Я знову нічого не з'ясувала, проте хоч більше не почуваюся недобитим трупом. Зарядили, так би мовити, і на тому спасибі!

Вранці прокинулася бадьорою і сповненою сил.

- Так!.. Куро, сьогодні у нас повно справ! - почухала сонного карракала за вушком. - Поспішай, якщо хочеш, щоб ми все встигли!

Справ насправді повно, враховуючи, що завтра почнеться навчальний рік, окрім того ніхто не відміняв роботи і вінценосних гостей. Встигнути б відпочити до ранку.

Коротко: до десятої вечора втомилася, як собака, ледве ноги переставляла. Як тут ще й правителю життя рятувати, незрозуміло! Чому втомилася? Та якось саме так сталося. Спочатку все було, як завжди: прокинулися, побігали, поснідали. Потім хлопці нав'язалися у супровід до «Синьої Дракайни». Як не намагалася відхреститися, ні в яку! Одне добре, по дорозі до закладу вони розбіглися хто куди, хто додому, хто на ринок… До речі, ринок! Цілий тиждень бігала повз, а зайти скупитися зволила тільки сьогодні, за компанію, так би мовити. Набрала повну сумку: мильно-рильне, пишуче, цілюще, деякі речі... Тепер з усім цим треба пертися до роботи! А потім ще й додому тягти. Коротше кажучи, дурість я зробила, не подумавши про наслідки.

Вечір виявився дуже довгим і дуже людним. Сьогодні, як ніколи, повний трактир народу! Довелося залишитися на зайві півгодини, Вік зашивався один. О пів на одинадцяту закривається кухня, і залишаються тільки холодні закуски та випивка. З цим хлопець і сам впорається. Добре хоч частину покупок на карракала повісила.

У кімнату ввійшла втомлена і зла, не дивно, що побачивши в себе на ліжку імператора, котрий привільно розсівся, не зволила навіть вклонитися.

- Ви надто рано, - скривилася, помітивши його задоволену фізіономію. І чого так тішитися, ніби золотий знайшов?

- Боявся запізнитися, – широко посміхнувся чоловік. - А ти тут непогано влаштувався, без сусіда!

- У мене є сусід, - огризнулася, розкладаючи покупки на місця. – Вас хтось бачив?

- Ні, - ще ширше розпливлася по імператорському обличчю посмішка. - Завдяки тобі, я сьогодні зміг чаклувати і пройшов сюди під прикриттям щита.

Мовчки кивнула. Рада, що результат такий гарний, проте це ще не кінець. Хто знає, як піде далі…

Дістала зі своїх засіків настойку для відновлення сили. Вона мені за смаком сильно нагадує нашу каву, бадьорить точно так само. Зробила її на канікулах за одним із рецептів Гримуара. Ядрена виявилася річ! Те, що треба, саме для таких от ситуацій. Одного ковтка вистачає на дві з лишком години.

Хлебнула чудо-зілля і взялася до роботи. Справа буде не легка, навіщо відтягувати?