8 розділ

Саша

Вірите, зовсім не здивувалася, помітивши біля задніх дверей «Дракайни» Азарійського. Він завжди був надто наполегливим, ніколи не відступав після першої відмови. Ну, колись мені це навіть подобалося. Проте зараз… Така поведінка небезпечна як для мене, так і для нього.

Я майже відволіклася, майже розслабилася, коли почула тихе клацання і ледь вловимий дзвін тятиви. Якби не включилися на повну котушку здібності, які я перетягнула від Куро, лежати б нам усім холодними трупами на мокрій бруківці Сірого кварталу. Діяла на чистих інстинктах. Смикнула на себе Ізміра (як тільки сил вистачило?) і точним ударом збила з ніг. Сподіваюся, його не зачепило! Кілька разів ухилилася, впала, перекотилася, схопилася. Навряд чи це тривало більше хвилини, а мені здавалося, що минула вічність. Рятуй, «Сонечко»!

Струснула з долоні золотий пульсар і, перш ніж він помчав у бік нападника, встигла наказати: "Не вбивати!" Почулися зойк і ніби хтось тяжко впав з висоти. Живий! Полегшення накрило з головою. Незважаючи на всі спроби мене прикінчити, я не відчувала до цієї людини ненависті. Це лише його робота, як і безліч інших. Можливо, колись у нього не було іншого виходу, він оступився, а далі пішло-поїхало... Загалом, коли ми зустрінемося віч-на-віч, запропоную йому замінити спогади. Можливо, погодиться? Ніколи не пізно розпочинати життя заново!

- І що це було? - А-а, ти ще тут! Зовсім забула, що не одна. Напевно, це втома. – Це ж за тобою приходили? Потрібно викликати спецслужби.

Угу! Тільки цих «детективів» мені зараз не вистачало. Хочу додому і в ліжечко. А завтра буде новий, чудовий день. Приїдуть хлопці, і мені треба якось їм пояснити, чому ми більше не можемо дружити? М-да… А може їм сказати правду? Ну, не всю звичайно, але частково... Це ж краще, ніж брехня, так? Вирішено! Так і зроблю!

Ізмір щось ще питав, та я тільки відмахнулась. Голова забита зовсім іншим. З понеділка починається навчання, ввели декілька нових предметів, менторас Грозов додав кілька зайвих годин фізпідготовки. А ще треба якось поглянути на нашого імператора. І це найскладніше у моїх планах…

- Як ти дивишся на те, щоб завтра прогулятися до імператорського палацу? – раптово заговорив Ізмір. Я знову забула про його присутність.

- Не верзи дурниць, - відмахнулася, як від настирливої ​​мухи. - Хто мене туди пустить?

- Я! – чомусь зраділо це доросле дитя.

Я тільки брову заламала. Що це на нього найшло? З якого дива запрошує мене в це зміїне гніздо?

- Завтра бал на честь закінчення літа... Я хотів би, щоб ти пішов зі мною! – Азарійський так почервонів, наче запрошував мене не на свято до імператора, а як мінімум на побачення. І чого це він?

- Мені здається, ти трохи помилився з напрямком, - спробувала пожартувати. Так, це чудовий шанс непомітно просканувати монарха, але враховуючи присутність його єдинокровної сестрички… Можливі неблагоприємні наслідки. Особливо для мене! Упевнена, замахи – це справа її рук.

- Ти про що? – хлопець спантеличено завмер посеред дороги.

- З якого боку я схожий на дівчину? - відповіла, не замислюючись. І тільки-но фраза вилетіла, зрозуміла, що це вже було. Правду кажуть, усе в житті повторюється.

- Чому мені здається, що я не вперше чую таку відмовку? – пробурчав герцог, наздоганяючи нас із Куро.

- Це називається дежавю, - відповіла на риторичне запитання. – Але, в даному випадку, ти маєш рацію! Така розмова вже відбувалася. І тоді я відповів так само на твою дурну пропозицію…

- Ага! – чомусь зрадів хлопець. - Значить, я все-таки спочатку запитав, а вже потім викрадав! Що ж, таке цілком можливо.

Він задумливо почухав підборіддя. З якого боку не глянь, та наше знайомство однозначно погано на нього впливає. В минулому Азарійський ніколи б в житті не опустився до вмовлянь звичайного простолюдина відвідати імператорський бал. Він би ніколи навіть такої абсурдної думки не допустив. Цікаво, це заміна пам'яті була не повною, чи просто щось в процесі пішло не так. А може це пов’язано із сильною крововтратою... Треба буде прошерстити Гримуар, раптом там щось знайдеться.

- І в чому причина такої честі? - повернулася в реальність раніше, ніж хлопець встиг помітити.

- Ну… Це не моя ідея, – чомусь Ізмір знову зніяковів. – Це побажання Нори. Вона стверджує, що ти встиг справити незабутнє враження минулого разу.

- І не лише на неї…

- Ну то як? Підеш?

Куро наполегливо штовхнув головою в бік, мене навіть повело від несподіванки. Ну, ти й вимахав, маленький мій! Гаразд, натяк зрозуміла!

- Добре! Тільки в мене немає чого одягти, – і поки хлопець не надто зрадів, додала. – Куро піде зі мною, і ми ненадовго!

- Згоден! Завтра надішлю за тобою карету. Зустрінемось у мене вдома. Буде весело!

Ага! Не сумніваюся! Прямо як минулого разу!

Ми попрощалися біля воріт академії. Ізмір поскакав гірським козликом у свій особняк (і чого він так втішився?), а ми вирушили до гуртожитку. Спати! Це все, що хвилювало мене зараз. Схоже, Іскра сьогодні неабияк витратилася і їй потрібен відпочинок. Не будемо опиратися! Все решта нехай зачекає до завтра!