8 розділ

Саша

Вірите, абсолютно не здивувалася, помітивши біля задніх дверей «Дракайни» Азарійського. Він завжди був надто наполегливим і ніколи не відступав після першої відмови. Ну, колись мені це навіть подобалося. Проте зараз… Така поведінка небезпечна як для мене, так і для нього.

Я майже відволіклася, майже розслабилася, коли почула тихе клацання і ледь вловимий дзвін тятиви. Якби не включилися на повну котушку здібності, які я перетягнула від Куро, лежати б нам усім холодними трупами на мокрій бруківці Сірого кварталу. Діяла на чистих інстинктах. Смикнула на себе Ізміра (як тільки сил вистачило?) і точним ударом збила з ніг. Сподіваюся, його не зачепило! Кілька разів ухилилася, впала, перекотилася, схопилася. Навряд чи це тривало більше хвилини, а мені здавалося, наче минула вічність. Рятуй, «Сонечко»!

Струснула з долоні золотий пульсар і, перш ніж він помчав у бік нападника, встигла наказати: "Не вбивати!" Почулися зойк і ніби хтось тяжко впав з висоти. Живий! Полегшення накрило з головою. Незважаючи на всі спроби мене прикінчити, я не відчувала до цієї людини ненависті. Це лише його робота, як і безліч інших. Можливо, колись у нього не було іншого виходу, він оступився, а далі пішло-поїхало... Загалом, коли ми зустрінемося віч-на-віч, запропоную йому замінити спогади. Раптом погодиться? Ніколи не пізно розпочинати життя заново!..

- І що це було? - А-а, ти ще тут! Геть забула, що не одна. Напевно, це втома. – Це ж за тобою приходили? Потрібно викликати спецслужби.

Угу! Тільки цих «детективів» мені зараз бракувало. Хочу додому і в ліжечко. А завтра буде новий, чудовий день. Приїдуть хлопці, і мені треба якось їм пояснити, чому ми більше не можемо дружити? Та-ак… А може їм сказати правду? Ну, не всю звичайно, але частково... Це ж краще, аніж брехня, так? Вирішено! Саме так і зроблю!

Ізмір про щось ще запитував, та я тільки відмахнулася. Голова забита геть іншим. З понеділка починається навчання, ввели декілька нових предметів, менторас Грозов додав кілька зайвих годин фізпідготовки. А ще треба якось поглянути на нашого імператора. І це найскладніший пункт в моїх планах…

- Як ти дивишся на те, щоб завтра прогулятися до імператорського палацу? – раптово заговорив Ізмір. Я знову забула про його присутність.

- Не верзи дурниць, - відмахнулася, як від настирливої ​​мухи. - Хто мене туди пустить?

- Я! – чомусь зраділо це доросле дитя.

Я тільки брову звела. Що це на нього найшло? З якого дива запрошує мене до цього зміїного гнізда?

- Завтра бал на честь закінчення літа... Я хотів би, аби ти пішов зі мною! – Азарійський так почервонів, наче запрошував мене не на свято до імператора, а як мінімум на побачення. І чого це він?

- Мені здається, ти трохи помилився з напрямком, - спробувала пожартувати. Так, це чудовий шанс непомітно просканувати монарха, але враховуючи присутність його єдинокровної сестрички… Можливі непередбачувані наслідки. Особливо для мене! Упевнена, замахи – це справа її рук.

- Ти про що? – хлопець спантеличено завмер посеред дороги.

- З якого боку я схожий на дівчину? - відповіла, не замислюючись. І тільки-но фраза вилетіла, зрозуміла, що це вже було. Правду кажуть, усе в житті повторюється.

- Чому мені здається, що я не вперше чую таку відмовку? – пробурчав герцог, наздоганяючи нас із Куро.

- Це називається дежавю, - відповіла на риторичне запитання. – Але, в даному випадку, ти маєш рацію! Така розмова вже відбувалася. І тоді я відповів точно так само на твою дурну пропозицію…

- Ага! – чомусь зрадів хлопець. - Отже, я все-таки спочатку запитав, а вже потім викрадав! Що ж, таке цілком можливо…

Він задумливо почесав підборіддя. З якого боку не глянь, але наше знайомство однозначно погано на нього впливає. В минулому Азарійський ніколи б у житті не опустився до вмовлянь звичайного простолюдина відвідати імператорський бал. Він би ніколи навіть такої абсурдної думки не допустив. Цікаво, це заміна пам'яті була не повною, чи просто щось в процесі пішло не так. А може це пов’язано із сильною крововтратою... Треба буде пошарудіти Гримуаром, раптом там щось знайдеться.

- І в чому причина такої великої честі? - повернулася в реальність раніше, аніж хлопець встиг помітити.

- Ну… Це не моя ідея, – чомусь Ізмір знову зніяковів. – Це побажання Нори. Вона стверджує, що ти встиг справити незабутнє враження минулого разу.

- І не лише на неї…

- Ну, то як? Підеш?

Куро наполегливо штовхнувся головою в бік, мене навіть повело від несподіванки. Ну, ти й вимахав, маленький мій котик! Гаразд, натяк зрозуміла!

- Добре! Тільки в мене немає чого одягти, – і поки хлопець не надто зрадів, додала. – Куро піде зі мною, і ми ненадовго!

- Згоден! Завтра надішлю за тобою карету. Зустрінемось у мене вдома. Буде весело!

Ага! Не сумніваюся! Прямо як минулого разу!

Ми попрощалися біля воріт академії. Ізмір поскакав гірським козликом у свій особняк (і чого він так втішився?), а ми вирушили до гуртожитку. Спати! Це все, що хвилювало мене зараз. Схоже, Іскра сьогодні неабияк витратилася і їй потрібен відпочинок. Не будемо опиратися! Все решта нехай зачекає до завтра!