7 розділ

В одному з будинків Алеррама

- Ми встигли піти, перш ніж нагрянули спецслужби, моя ліерде! - відзвітував товстенький лисіючий коротун. В його очах, окрім божевілля, проглядався дикий жах перед цією жінкою. Вона стане його кінцем, коли прийде час, а поки що потрібно просто старанно працювати і не провокувати господиню.

Жінка повільно пройшлася кімнатою, про щось розмірковуючи. Довгий чорний плащ не міг приховати витончену статуру, гордовиту поставу та вбиті з дитинства манери. Вона всім була чудова! Прекрасна і жахлива одночасно, тому що такої колосальної сили чоловік ще ніколи у своєму житті не бачив.

- Як їм вдалося підібратися так близько? - пролунав тихий, але досить твердий голос, котрий абсолютно точно звикли повелівати.

- Ми не знаємо, господине! - у чоловіка підігнулися коліна від погляду, що пронизав його, як шмат м’яса. – Ми були дуже обережні! Напевно, вони мають інформатора. Вони шукали у конкретному напрямку, а не просто навмання…

- Ось як! – у жінки спалахнули очі і в кімнаті, з гучним дзвоном, розлетілися на дрібні шматки всі кришталеві вироби, немов по них разом ударили кувалдою. – І я навіть здогадуюсь, хто!.. Іди!

Останнє слово ще не вщухло, а зляканий до напівсмерті гість уже покинув приміщення.

- Викличте Демона! - Промовила жінка в порожнечу, та ніхто не сумнівався, що потрібна людина її почує. – Пора вже закінчувати з цим… інформатором!

Саша

Тиждень проходив цілком буденно. Зранку пробіжка, душ, сніданок, проштудіювала минулорічні конспекти, ближче до полудня вирушала до «Синьої Дракайни» на підробіток, далі знову до гуртожитку. Начебто все, як завжди, але на душі не спокійно. Не вірилося, що після першого замаху пройде багато часу, поки вони наважаться його повторити. Доводилося весь час залишатися напоготові, прислухатися, придивлятися. Так недовго і параноїком стати! Як то кажуть: не така страшна смерть, як її очікування...

У п'ятницю зранку гуртожиток знову наповнився сміхом та ґвалтом. Повернулися студенти. Поки отримала книги на руки, поки вистояла чергу за розкладом та іншою бюрократичною мішурою, поки поспілкувалася з усіма знайомими… Загалом до Луклана я запізнилася на добрі три години! Вік навіть зубами скреготів, адже йому довелося одному підготувати заклад до потоку клієнтів. Та господар мене навіть не відчитав. Він взагалі останнім часом був у піднесеному настрої. Періодичні підживлення Іскри ненародженої донечки дало свої результати. Амелія стала виглядати свіжішою, зникла постійна втома, синці під очима, набряки на ногах, покращився настрій. Якщо щасливі мати та дитя, то батько апріорі задоволений.

До кінця зміни в таверні з'явився не хто інший, як Ізмір Азарійський, власною персоною. А він що тут забув? Скажу чесно, у мене навіть серце з ритму збилося, коли помітила його в натовпі новоприбулих клієнтів. Він намагався не виділятися, проте білобрисий чуб все ж таки неабияк привертав увагу.

- Дивись, - підійшов ззаду Вік, - оно дружок твій з'явився! Іди – обслужи!

- Він мені не друг, - скривилася від недоречного висловлювання цього довготелесого телепня. Хлопець він не поганий, але періодично хочеться відходити ременем по одному місцю, щоб поводився пристойніше.

- А шо так? Посварилися? – мовчки зиркнула на колегу по «цеху». Напевно, мій погляд досить ясно дав зрозуміти, що я не в гуморі. – Все-все! Зрозумів! Відвалюю!

Тяжко зітхнула і попрямувала у бік столика, який герцог зазвичай займав ще кілька місяців тому. Що це? М'язова пам'ять чи його розум намагається ліквідувати втручання Іскри. Моя улюблена чуйка зараз повністю зосереджена на іншому, так що покладуся на везіння!

- Що будете замовляти? - запитала байдуже, так само, як і у сотень клієнтів до цього.

- А що я замовляв зазвичай? – дружелюбно посміхнувся Ізмір. – Я тут перечитав деякі звіти… З'ясувалося, що я був у вас досить частим клієнтом…

- Можу порадити грибну юшку, запечену картоплю з стегенцем і сидр. Він цього року особливо смачний. На десерт – пиріг із ягодами, - відповіла завчено, зусиллям волі зберігаючи відсторонений вираз обличчя.

- Добре, - погодився хлопець. Коли я вже повернулася йти, він раптово спіймав мене за руку. – Сашо, нам треба поговорити!

Перевела нечитабельний (сподіваюся) погляд на сильні теплі пальці. Азарійський тут же їх розтиснув, випускаючи з полону.

- Нам нема про що говорити, Ваша Світлосте, - голос жодного разу не здригнувся. Я навіть запишалася собою. – Боги дають і забираю не просто так, а з якоюсь метою. Іноді не варто чинити опір їхнім рішенням!

Тепер головне не обертатися. Нехай думає, що мені байдуже. Мені зовсім не боляче від цього вчинку! Зовсім!

Ізмір Каррітер Азарійський

Перелопативши тонни інформації, він дійшов висновку, що чомусь переслідував Олександра протягом приблизно півроку. Навіщо, у звітах не вказано, а власних записів хлопець ніколи не вів. Не було потреби! Та, схоже, доведеться виробити таку звичку. А то не рівна година, забуде ще щось важливе.

Штатний менталіст під час огляду жодного втручання не виявив. Тому теорія про стерті спогади відпадала сама собою. Інформації про вплив соуру на мозок людини він, звісно, ​​не знайшов. Та й яка інформація, якщо він та Грейс єдині, хто двічі вижив після такої зустрічі. А висушені трупи навіть некроманти підняти не в змозі. Що ж, залишається єдиний правильний варіант: треба переговорити із самим Олександром. Нехай хлопець відмовляється і чинить опір скільки завгодно, та Ізмір точно знає, просто так, навіть побившись об заклад, він не став би опускатися до викрадення і переслідування людини. Тим більше, вплутувати у все це іноземного принца. Крейг досить розумний, щоб не йти на поводу у забаганок друга, навіть якщо тому нема чим зайнятися.