6 розділ

Саша

Додому повернулася у змішаних почуттях. З одного боку було радісно, ​​адже мені не довелося втрачати важливих людей, з іншого – тривожно, адже я наражала їх на небезпеку. Що якщо вороги дізнаються про Луклана та його сім'ю, чи зможу я ними пожертвувати заради загального блага? Однозначно – ні! Що ж, отже мені доведеться розібратися з усім раніше, аніж вони встигнуть нашкодити мені!

Зранку зв'язалася з Джо. Розповіла, що твориться в Алеррамі, про потоки та Сутінкову завісу. Чоловік довго мовчав, про щось задумавшись. Нічого дивного, не щодня тобі повідомляють, що, можливо, дуже скоро почнеться нова війна.

- Послухай, Сашо, - озвався маг через якийсь час, - є одна легенда... Навіть не легенда, а так, байка. Загалом там говориться, що коли боги створили цей світ, їм потрібно було на комусь зав'язати магічні потоки, оскільки вони тут гості не постійні... Саме тому тоді на престол зійшла династія Шейнсідер, послані богами. Азарійські їхні нащадки...

- Ого! - оце новини так новини. - Дивно, як їм вдалося протриматися стільки часу?

- Хитрістю та спритністю. Інакше було не можна. За легендою, якщо династія впаде, світ загине! Тому новий імператор завжди приходив до влади за життя колишнього. Можливо, для передачі влади їм доводиться проводити якийсь ритуал... Не знаю. Але головне, якщо потоки заразяться темною енергією, імператор може померти, перш ніж передасть владу спадкоємцеві. І тоді…

- Стіна паде, тварюки вирвуться з Потойбіччя і знищать все на своєму шляху... Ясно! Але тоді в чому сенс? – я, стомлено розтерла обличчя. Голова пухне від цієї головоломки. – Яка вигода зрадникам з того, що імператор та його народ загинуть? Це що, прихована схильність  до суїциду? «Якщо не мені, то й нікому?!!»

Чоловік голосно пирхнув. Весело йому там! А мені щось геть не смішно.

- Думаю, в них є спосіб керувати потойбічними істотами, інакше як їм вдається утримувати соуру. Цей звір не здатен контролювати свої інстинкти самостійно. Вбивати – його життєва потреба, від цього залежить народження його майбутнього потомства. Не думаю, що звичайні чи навіть зачаровані ланцюги втримали б його від втечі!

- Он як, – філософію залишимо на потім. – Скільки в мене часу до загибелі імператора та всього світу?

- Не можу сказати, - і що це щойно було? Мені здалося, чи в голосі Джо прослизнула провина? – Можливо рік, а може й кілька місяців. Та, певен, ти це зрозумієш!

Ціль зрозуміла! Питання, як тепер до неї підібратися? Ізмір мене не пам'ятає, Раян також, а решта моїх друзів не так високо літають… Може до ректора звернутися чи до Горійського?.. Потрібно все добре обміркувати, а там видно буде.

Ізмір Каррітер Азарійський

Вночі знову мучили кошмари. Гидкий шиплячий звук переслідував його по п'ятах, поки хлопець намагався загубитися в пустельних вуличках Алеррама. Навколо ні душі, лише різкий запах мертв’ячини та темно-сірий туман. А над головою чорні потоки смертельно небезпечними магістралями перетинають все місто. І не залишилося ні надії на порятунок, ні бажання тікати.

Коли розпач захлеснув з головою, вдалині з'явився єдиний яскраво-золотий вогник. Наче марево, він майнув і зник за поворотом вулиці. Хлопець щосили кинувся слідом. Невже в цьому царстві смерті залишився ще хтось живий? Він біг, не відчуваючи втоми, а вогник дедалі більше віддалявся. Не наздожене! Втратить! У голові порожньо, лише одна думка пульсує: «Відстану – помру!»

На бігу увірвався до знайомих воріт. Академія Магії та Цілительства, вогник точно влетів сюди! Азарійський деякий час блукав знайомими алеями, доки не набрів на ставок. Хіба у їхній академії є ставок? На кам'яному березі, спиною до нього, сиділа людина, а довкола неї літало декілька золотистих вогників. Їхнє світло м'яко висвітлювало хлопця, судячи з одягу, і відбивалося в спокійній воді. Складалося враження, наче Ізмір потрапив до казки, настільки неймовірним було видовище.

Несподівано хлопець напружився, до чогось прислухаючись, а потім різко схопився і розвернувся обличчям.

- Ізміре? Ти як сюди потрапив? - це був його новий-старий знайомий. Олександр виглядав незвичайно свіжим. Здається, навіть його шкіра світиться здоров'ям, чи можливо це ефект від світлячків? - Це ти його привела сюди?

В кого він запитує? Тут ще хтось є? Азарійський озирнувся, але нікого не помітив.

- Там соуру… - прохрипів він зірваним горлом. - Я намагався втекти, але таке відчуття, що він скрізь!.. А потім з'явився вогник.

Хлопець вказав на літаючі золоті сфери.

- Ясно, - Грейс важко зітхнув. – Тобі дошкуляють кошмари!

Що?

- Звідки ти?..

- Не бійся, - відповів цілитель, повільно наближаючись до герцога. – Більше не будуть.

Він посміхнувся м'якою, якоюсь надто знайомою, сповненою жалю, усмішкою, і прибрав з лиця Ізміра пасмо волосся.

- Спи! - прошепотіли такі гарячі вуста, і хлопець провалився в глибокий, спокійний сон без будь-яких сновидінь, до самого ранку.

А вранці, вперше за кілька місяців, прокинувся повним сили. Цікаво, це знову ігри розуму, чи може він насправді зустрівся із Грейсом?