3 розділ

В академію прибула розбита. Ледве ноги волочила. А живіт так скрутило, що я готова була і тапок зжерти, аби хоч щось потрапило до шлунку. Незабаром він почне перетравлювати сам себе. Залишивши речі, ми з Куро вирушили до коменданта за дозволом, щоб відвідувати їдальню. До початку занять був ще тиждень. У БІА весь цей час залишалися лише незамінні співробітники та кілька студентів-лаборантів, що стежили за реактивами, магічними тваринами та рослинами. Усі інші роз'їхалися хто куди. Та через день-другий народ повернеться, і академія знову оживе.

- Здрастуйте, - привіталася з чоловіком. - Можна нам дозвіл для карракала?

- А ти що тут робиш? – здивувався чоловік. – Щось зарано повернувся.

- Та ось, попрацювати вирішив, - відмахнулася стандартною відмовкою. – Гроші зайвими не бувають.

- Угу, - погодився комендант, підписуючи папери, - тільки ти там будь обережнішим. Час зараз не спокійний, люди нервові... Точно кажу, насувається щось дуже нехороше...

Чоловік говорив так, ніби повторював це вже щонайменше з десяток разів. Занадто завчено. Проте, тут він не помилявся, у місті й справді, щось діялося. Це ми відчули одразу, як тільки пройшли порталом. Атмосфера довкола якась гнітюча. Навіть листя на деревах виглядає пожухлим, хворим. І це ще навіть не осінь!

- Дякую, - відповіла, забираючи папір.

Війна війною, а обід за розкладом! Хай хоч горить, доки не поїм, розбиратися ні з чим не буду! Брукс зустрів як рідних. Нагодував, напоїв, плітками поділився. Я вже говорила, що хлопці люблять пліткувати не менше за дівчат?

Виявляється, Горійського за самовільне призначення практики у лікарні Чорного кварталу заслали туди ж на цілий місяць. Менторас казився, але з ректором не сперечався. Сам себе покарав, виходить.

Ліерд Бурш'є поїхав за дорученням імператора, подейкують, біля Сутінкової завіси щось відбувається. От найкращого бойовика сторіччя і відправили розбиратися. "Ректор не підведе, - запевняв мене хлопець, - він їм усім наваляє по перше число і повернеться переможцем." Кому наваляє і за що, правда не уточнював, але ж це не так важливо. Правда?

Магічні тварини останнім часом зовсім показилися. Грувери (лисички такі, синенькі, живуть, в основному, в Талласійському королівстві, добре плавають і рибалять. Є теорія, що серед їхніх предків був хтось із морської нечисті, правда докази тому відсутні) покусали ментораса Руберті, хоча раніше душі в ньому не чаяли.

Ще Азарійський-молодший в академію зачастив останнім часом. Приїде та блукає територією, як неприкаяний. Весь сумний, задумливий, блідий, як смерть.

А це вже цікаво. З чого б бойовику так поводитися? Хіба що Раян щось не те розповів. От напасть! Хоча якщо вже зовсім на чистоту, він мені подобався. Як людина! Не подумайте нічого зайвого. І я навіть трохи скучила, як і за іншими хлопцями.

Після обіду вирішила відвідати Луклана з Амелією. У жінки, напевно, вже великий животик. Цікаво глянути... Я якраз вибігала з гуртожитку, коли разом із дверима відлетіло щось важке. Дежавю!

Коли вийшла надвір, на землі, біля сходів сидів приголомшений Ізмір.

- Чому у мене таке відчуття, що це вже було? - пробурмотів він.

Я стояла, як прибита, не знаючи, плакати чи сміятися. З одного боку, кумедна ситуація, з іншого, не можна себе видавати... Але ж смішно!

Кинулася, було, піднімати потерпілого, проте коли нахилилася і подивилася у веселі зелені очі, вдихнула, до болю, знайомий запах моря, не стрималася. Клацнула хлопця по носі і засміялася. Нехай вважає, що я ненормальна, та не змогла інакше.

Стало так сумно, що все скінчилося... Навіть у носі защипало. Глибоко вдихнула і промовила фразу, яка колись нас пов’язала:

- Дуже перепрошую! Я такий безрукий! Але що ж з мене взяти? Я ж із села. Не сердьтеся, найсвітліший ліерде! Так поспішав, так поспішав!..

- Досить! - зареготав хлопець. - Іди вже звідси, горемико!

Я допомогла йому піднятися, за звичкою, просканувала організм і завмерла від подиву, коли заклинання повернулося. Азарійський був сильно виснажений як фізично, так і емоційно. Щось трапилося, поки мене не було, чи це наслідки зустрічі із соуру.

- Ще раз, вибачте, - вклонилася герцогу, і розвернулася, щоб піти, коли він раптово озвався.

- Це ж ти Саша, так? - завмерла від жаху, навіть коліна спробували підігнутися. Пам'ятає? Як багато?

Невиразно махнула. Нехай трактує як хоче.

- Мені Крейг про тебе казав... Пробач, але після зустрічі з соуру, я майже нічого не пам'ятаю. Цілителі стверджують, що це тимчасово... Адже ми дружили?

Серце знову озвалося болем. Може це Іскра балується. Останнім часом вона емоційно не стійка, то сумує, то апатична, то радіє на порожньому місці.

- Ні, - голос спробував зірватися. Візьми себе до рук, Сашо! Ти не можеш знову  підставити його під удар! - Просто іноді спілкувалися. Нічого такого...

- Ось як... - здається, він навіть засмутився.

- Угу, - різко відвернулася. - Прощавай!

Потрібно якнайшвидше тікати звідси. А то я теж не залізна!