1 розділ

Саша

- Здається, хтось зажерся! Невже вчорашня запіканка встигла відкластися у тебе на боках?

Привіт! Це знову я, Олександра Грейс. А цей повільний карапуз - мій каракал Куро! Ну, карапуз – це, звичайно, сильне перебільшення, та все ж за літо маленький двометровий котик набрав ще десь кілограм вісім і вимахав у загривку сантиметрів на п'ятнадцять. Куди вже далі йому зростати, незрозуміло. Проте, це факт! Навіть Джо розводить руками, такого в історії Імперії ще не було. А мене, якщо чесно, хвилювало зовсім інше: як його прогодувати, коли закінчу академію. Ну, це якщо мене не розкриють і не стратять до того. Ех!

Даремно я відволіклася! Куро, мій "маленький" котик, зробив обманний маневр і спритно обігнав мене. Ну, от!

Так, ви вгадали, ми знову бігали у нашому улюбленому лісі. Коли я повернулася, Джо лише пожурив, що закинула силові тренування, і взявся нас ганяти, як прокажених із площі. Ось і зараз ми відпрацьовували маленький марш-кидок у десять кілометрів. Скажете, нелюд! Є трішки, але до кінця літа якось навіть звиклося.

Спочатку я збиралася побути з "дядечком" лише місяць, а потім повернуться до Рогнеди, щоб продовжити навчання. Та бабуся поскакала в далеку далечінь за травами і просила її не турбувати. Є підозри, що це було зроблено з таємним наміром дати нам відпочити. Зізнаюся чесно, всередині я була їй щиро вдячна! Що там говорити, я скучила за можливістю бути собою, не ховаючись і нікого не обманюючи.

Так ось, літо закінчувалося, і вже зовсім скоро нам із Куро треба буде повертатися назад, до академії. Але тут виникла інша, зовсім несподівана проблема: моє тіло вирішило, що йому час округлятися! Тобто груди виросли майже на розмір! Такими темпами, я сама себе викрию раніше, ніж закінчу навчальний заклад. Коротше кажучи, нам з Джо довелося перешивати всі мої корсети, повністю оновити гардероб, і зганяти весь жир, що накопичився за рік, щоб по максимуму висушити тіло. Останнє допомогло мало, хіба що легше буде на заняттях у ментораса Грозова.

- 25 хвилин! – констатував факт Джо. Він зустрічав нас біля будинку. - Що вас затримало? Розслабилися під кінець?

- А що, можна було? - запитала, намагаючись віддихатися. Куро вже валявся неподалік, ніжачись у соковитій траві. Зараз оклигаю і приєднаюся.

Чоловік лише посміхнувся на моє зауваження.

- Завтра повня. Ідіть відпочивати! Рано вставати.

- Ти підеш з нами? - за два з половиною місяці я жодного разу не проводила ритуал приховування, не було потреби. З одного боку мені було сумно, що час так швидко пролетів, з іншого, радісно. Я скоро знову побачуся з друзями.

- Не думаю, що повинен, - загадково посміхнувся чоловік. - Надалі, ти маєш сама впоратися з усіма складними ситуаціями. А я незримо завжди буду поряд.

- Іноді ти говориш точно, як ці «божественні»!..

До речі, про них! Після знищення соуру з'явився Сварог, уві сні, звичайно, заявив, що ми молодці і Мати задоволена, проте розслаблятися не варто. "Не забувай, ми спостерігаємо за вами!.." Та краще б вони за цією герцогинею стежили! Толку було б більше! Не здивуюся, якщо під час ритуалу знову заявиться вогненний чоловік наставляти на правдивий шлях. Що ж, жодного пієтету до тутешніх божеств у мене так і не з'явилося. Напевно, я все ж таки не вибачила їм тієї аварії. І не треба стверджувати, що вони тут ні до чого! Не повірю!

На світанку нас підняв Джо, але проводжати не став. Діяла не так по пам'яті, як на автопілоті. Все ж таки, не вперше. Та й страх не отримати благословення зник з кінцями, як тільки я переконалася, що потрібна їм так само, як вони мені. Тому не думаю, що вони ризикнуть відмовитися від нашого симбіозу.

Запалила свічки, дочекалася призначеного часу і заспівала віршик. Полум'я піднялося метрів на два. Ого, дехто скучив?

- Ну, привіт, дрібното! - реготнув вогненний бог.

- Від дрібного чую! - огризнулася швидше за звичкою, ніж серйозно.

- Ого! А дехто змінився! - свиснув цей амбал. - Невже, ти й справді дівчисько?

- Заткнися! – Гаркнула від душі. Сама знаю, що у мене проблеми. - Якщо з'явився кепкувати...

- Робити більше нічого! - пирхнув Сварог. – Проблеми у вас, дрібна. В Алеррамі щось велике намічається. Потоки коливаються...

- Чому ви не прослідкуєте за Беренсьє та її спільниками? – задала про те, що давно мене гризло.

- Не можемо, - скривився бог. - Вона зі своїми посіпаками молиться не нам.

Я лише запитливо підняла брову.

- Була колись у цьому світі сила, страшніша за нас усіх разом взятих. Він випадково забрів сюди, ще майже одразу після народження нашого виміру. Нічого не робив, лише спостерігав кілька століть, а потім прийшли його кровожерливі вихованці.

- Значить це божество із Потойбіччя? – здивував так здивував.

- Ми не знаємо, то його рідний світ чи, може, захоплений, як і багато інших, та сила його безмежна. Нам пощастило, що колись змогли перекрити прохід у Сутінковій завісі. Але тепер цілісність порушена, а місцеві мешканці моляться чужому богу. Це послаблює нас і приховує їх. Ми можемо лише здогадуватись, що насправді відбувається...