60 розділ

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

Він уже близько години намагається зв'язатися з сином. Навіщо він вирушив у нетрі попри ніч? Навіть досвідчені розвідники намагаються не потикатися туди після сутінків без ґрунтовної підтримки. Чому цей дурень не повідомив його особисто, якщо щось з'ясував? Для чого так відчайдушно рватися в небезпечні місця?..

Після того, як Грегоріану доповіли про виявлення Ізміром ще одного трупа, батькове серце боляче стислося. Бути біді! Він якнайшвидше організував бойову групу, зібрав найкращих магів, навіть викликав імператорського цілителя, і вирушив на пошуки недолугого сина.

Вони прочісували Чорний квартал вулицю за вулицею. Тутешні мешканці виглядали наляканими і ховалися по хатах, що саме по собі незвичайно, і ще більше напружувало нервові клітини чоловіка. Їм не вдавалося відшукати необхідне місце, ніби хтось постійно відводив очі співробітникам спецслужб. А може, так воно і є? Чоловік перевірив магічний фон над кварталом і точно визначив напрямок. Звідти тягнуло сильним невідомим закляттям. Що ж, тепер залишається не втратити його шлейф.

Коли вони були вже зовсім поруч, над містом рознеслося страшне виття пораненої тварини. В офіцерів кров застигла в жилах від цього звуку. Що там відбувається?

Саша

Обережно зняла стазис і одразу ж взялася до лікування. Спочатку скануюче, знеболююче і знезаражуюче закляття. Окрім глибокого проникаючого поранення бічної стінки живота та легкого струсу, нічого більше не виявила. От і добре! Присипала рану кровоспинними травами, як колись вчинила з Куро, а зверху наклала відновлююче закляття. Має допомогти!

Сили закінчувалися. Плюс ще «сонечко» відтягувало частину енергії на лікування травм карракала і мого плеча. Тому залишалося покладатися лише на викликану Ізміром раніше допомогу.

- Ти живий? – прохрипів Азарійський, розплющуючи очі. Швидко він. Я геть не розраховувала на те, що він отямиться.

- Як життя? - всміхнулася, продовжуючи тоненьким струмком вливати свою енергію у відновлююче закляття.

- Вже краще, - глухо реготнув бойовик. – Де соуру?

- Там, - мотнула головою в бік трупа, що швидко розкладався.

Азарійський із зусиллям повернув голову, щоб подивитися на результат нашої праці. Щось змінилося в його погляді. Чи то в його очах блиснули сльози, чи то світло місяця відбилося від склер. Але, напевно, це назавжди…

- Хто ти насправді? – раптом прошепотів Ізмір, стомлено прикривши очі.

- В тебе амнезія? - спробувала пожартувати. Та в серці вже шкреблися величезними гострими кігтями дикі карракали. Я бовкнула зайвого, нехай і не зумисне!

- Ти розумієш, про що я… Не відпирайся!.. Я пам'ятаю…

- Знаю, - відповіла глухо. Було так гірко, але іншого виходу немає.

- Відповіси? – хлопець глянув мені у вічі. Не знаю, що він намагався там знайти, та, мабуть, таки вдалося. Бо на забрудненому кров'ю та пилом обличчі майнула ніжна посмішка.

- Навіщо?

- Хочу дізнатися перш, ніж забуду назавжди... - в зелених очах читалася така відчайдушна надія, що в мене аж нутрощі скрутило. Ну, от! Починається! Щось всередині здригнулося і тихо заскиглило. Знову «сонечко» балується?

- Я - Знаюча... - прошепотіла одними вустами.

Забрала пасмо волосся з блідого чола і поцілувала. Простір навколо осяяло викидом моєї сили. Це не я, це Іскра корегує пам'ять, прибираючи та замінюючи спогади іншими.

Хлопець відключився, а мене охопила неймовірна втома та апатія. Сили закінчилися. Коли прибув Азарійський-старший разом із цілою армією некромантів, бойовиків та цілителів, я так само сиділа поруч з Ізміром, притулившись до теплого боку карракала. Хлопець залишався непритомним, а соуру майже розклався. Смерділо, напевно, жахливо, та чи то я вже звикла, чи то нюх геть відбило, тільки мені він не заважав.

Усі довкола бігали, метушилися, хтось щось питав, хтось нас оглядав, Ізміра вклали на ноші і забрали, мене теж намагалися, проте ми з Куро категорично відмовилися. В результаті, діагностувавши у мене лише загальне та нервове виснаження, відвезли до академії, виписавши зміцнюючі настої та постільний режим на кілька днів. От і славно! Поспати мені справді не завадить…

Весь наступний тиждень мене викликали на допити до управління. Намагалася не брехати, тільки перекинула свої заслуги на хлопця. Нехай! Він заслужив. Сподіваюся, коли отямиться, не стане відхрещуватися.

До речі про це. Ізмір так і не прийшов до тями після заміни спогадів. Мені про це розповів секретар голови Таємної канцелярії. Неймовірно приємний чоловік! І це найбільше мене гризло. Що, коли я напартачила?.. Цілителі в один голос стверджували, хлопець просто спить і прокинеться, коли його організм вважатиме за потрібне, та я все одно відчувала свою провину.

Незабаром розпочалася річна сесія. Намагалася зубрити, тільки голова навідріз відмовлялася сприймати нову інформацію. Схоже, нам терміново потрібен відпочинок. Що я, що Куро, ми втомились за цей рік. Надто вже насиченим він видався. Хочу додому!..